Розділ 9.

Сховище «Нічних месників» було напівтемним, із запахом металу та мастила. Кожен займався своїм: Адам перевіряв документи, Маркус точив ножа, а Селена й Ава вперлися поглядами одна в одну.

Атмосфера гусла, мов перед грозою.

— Гарна робота, — сказала Ава, але в її голосі звучала холодна іронія. — Хоча ти трохи занадто насолоджувалась процесом.

Селена склала руки на грудях і повільно пройшлася до неї.
— Вибач, я не вмію різати, як на хірургічному столі. У мене інший стиль.

— Стиль? — Ава підняла брову. — Це більше схоже на виставу. Ти забула, що ми тут не для шоу.

Маркус скосив очі на Селену, а потім на Аву. Його кутики губ сіпнулися: він бачив, що насувається цікаве.

Селена наблизилася впритул, її голос став шовковим, але небезпечним:
— Знаєш, мені здається, ти боїшся. Не за справу… а за те, що я можу забрати в тебе лідерство.

У повітрі загусла тиша. Адам підняв голову від паперів, але поки не втручався.

Ава ж повільно усміхнулася — темно, по-хижому.
— Помиляєшся. Я боюся тільки за тих, хто вважає, що може гратися зі мною.

Їхні обличчя були так близько, що залишався лише подих. Обидві — небезпечні, сильні, схожі й водночас надто різні.

Маркус нарешті заговорив, розрізавши напругу:
— Якщо ви ще трохи подивитеся одна на одну, я почну думати, що ви ось-ось почнете не битися, а цілуватися.

Селена кинула йому гострий погляд, але куточок її вуст смикнувся. Ава теж ледь-ледь всміхнулася, проте очі залишалися холодними.

Адам встав між ними й коротко сказав:
— Досить. У нас є спільний ворог, і зараз нам потрібна єдність, а не змагання.

Але було вже зрозуміло: іскра між двома королевами спалахнула. І якщо вони не знайдуть балансу, полум’я знищить не лише їхні відносини, а й команду.