Розділ 8.

Старий готель на околиці Манхеттена давно став притулком для корумпованих чиновників, які отримували там свої “конверти”. Цієї ночі він перетворився на арену для випробування Селени.

“Нічні месники” зібралися у тіні: Адам, Ава, Маркус і ще двоє союзників. Але головна роль цієї ночі належала Вдові.

— Твоє завдання просте, — промовив Адам, уважно дивлячись на неї. — Забрати того, хто сьогодні прийде за хабарем. Тихо, без свідків.

Селена лише злегка усміхнулася.
— Тихо не обіцяю.

Маркус криво всміхнувся, але в його очах світилася цікавість. Він хотів побачити, як вона працює.

Коли “мішень” увійшов у номер — жирний політик із охоронцем — Селена рухалася, мов чорна пантера. Вона не стала чекати і не користувалася вогнепалом.

Ніж блиснув у тіні. Один рух — і охоронець упав із перерізаним горлом. Політик закричав, але крик швидко змінився хрипом: Селена затисла йому рот і встромила клинок під ребро. Вона зробила це так холоднокровно, ніби танцювала.

Кров заляпала білу сорочку політика, а Селена прошепотіла йому на вухо:
— Манхеттен більше не твій.

Вона відкинула тіло, наче сміття, й облизала з пальців червоні краплі.

“Нічні месники” мовчали. Навіть Ава, яка бачила сотні смертей, спостерігала з прихованим подивом.

Маркус перший порушив тишу:
— Це було… видовищно.

Селена кинула йому погляд, повний виклику.
— Я ж казала, тихо не буде.

Адам нарешті заговорив:
— Вітаю, Вдово. Ти щойно довела, що варта місця серед нас.

Ава додала тихо, але з іскрою в очах:
— Лише не забувай — тепер ти граєш за правилами команди.

Селена усміхнулася ще ширше.
— У команді чи ні, але я завжди залишаюсь собою.

Її силует у відблисках вогнів виглядав так, ніби в Манхеттені з’явилася нова нічна примара — і тепер злочинці справді мали причини боятися.