Розділ 4.

Ніч була тягучою, липкою. Манхеттен засинав повільно, але його підземні течії не знали відпочинку. Селена йшла темними вулицями району, де поліція боялася з’являтися навіть удень.

Вона знала: тут має відбутися зустріч наркоторговців із посередником картелю. Вдова вибрала позицію на даху, аби стежити за ними. Але цього разу в павутині опинилася не лише вона.

У провулку, серед сміттєвих баків, щось блиснуло. Селена завмерла, вдивляючись у темряву. Троє людей у чорному, рухи злагоджені, очі приховані масками. Вони атакували угруповання швидко й безжально.

Один із торговців ще встиг крикнути, але його звук заглушив постріл із глушником. Кров потекла по асфальту.

Селена нахмурилася. Вона впізнала їх — «Нічні месники». Про них уже шепотілися на вулицях. Таємнича група, що знищує тих, кого не чіпає закон.

Вона стежила, як двоє працювали чітко: одна — жінка з довгим волоссям, і чоловік із твердим поглядом, що командував. Але її увагу привернув третій. Він був інший: високий, із загостреними рисами обличчя, що виблискували в світлі ліхтарів. Його рухи були холодні, наче він танцював із смертю.

Маркус. «Прибиральник». Той, хто робив так, що тіла зникали без сліду.

Їхні очі зустрілися на мить.
Селена відчула, як щось холодне пробігло по її шкірі, і водночас у грудях розгорівся вогонь. Він бачив її. І не просто бачив — впізнавав. Наче вони давно грали в одну гру, тільки на різних сторонах дошки.

Він не підняв тривогу, не покликав інших. Лише ледь нахилив голову, ніби визнаючи її присутність.

Селена посміхнулася сама собі.
— Цікаво, — прошепотіла вона, відступаючи в темряву.

Це було не випадкове перехрестя.
Це була перша нитка нової павутини.