Зрада серед своїх

Ніч у прибережному містечку була тихою, надто тихою. Веро чекав у старому ангарі на інформацію від місцевої поліції щодо місця, де могли утримувати Поля Рено.

Двері рипнули, і в темряві з’явилася постать у поліцейській формі. Це був сержант Дюваль — той, хто першим запропонував Веро допомогу, коли він прибув у місто.

— Є нові дані, — сказав Дюваль, підходячи ближче. — Я знаю, де вони його тримають. Їдьмо негайно.

Веро на мить відчув холодок під шкірою. Щось у голосі поліцейського здалося йому фальшивим.

— І де ж це місце? — запитав він.

— Старий склад на причалі.

Веро кивнув, але не рушив з місця:

— Дивно… адже цей склад згорів два роки тому.

Дюваль стиснув губи — і в ту ж мить дістав пістолет.

— Ти надто багато дізнався, Веро.

Постріл пролунав майже одночасно з тим, як детектив кинувся за металеву балку. Кулі дзижчали, відбиваючись від стін. Веро відповів кількома швидкими пострілами, змусивши зрадника відступити.

Дюваль спробував вискочити через бокові двері, але Веро кинувся навздогін. Вони вибігли на вузьку набережну, де хвилі розбивалися об камінь.

Ще один постріл — і куля ковзнула по поручню за кілька сантиметрів від голови Веро. Детектив стрибнув убік, опинившись за рибальським ящиком, і вистрілив у відповідь. Дюваль скрикнув і впав, притискаючи плече, але зумів піднятися й кинутися в темряву, зникнувши серед складів.

Веро важко дихав, тримаючи пістолет напоготові. Він знав: зрада вже в його колі, і картель має очі та вуха навіть у формі закону.

Це змінює гру. Тепер я не можу довіряти нікому…

Після нічної перестрілки Веро розумів: діяти треба негайно. Картель готувався вивезти Поля Рено та знищити будь-які докази, що пов’язували їх із убивством мадам Жанет.

Він зібрав у своєму тимчасовому кабінеті тих, кому ще міг довіряти: доктора Леклерка, старого рибалку Марселя та двох місцевих жителів, які ненавиділи картель за зникнення своїх близьких.

На столі лежала карта узбережжя. Веро показав на позначене червоним коло місце — старий причал, де картель вантажив товар під час відпливу.

— Вони заберуть Рено сьогодні вночі, — сказав він тихо, але впевнено. — Ми маємо перехопити їх, поки вантаж ще на березі.

— А якщо там буде збройна охорона? — запитав Марсель.

— Тоді ми зробимо так, щоб вони не встигли зрозуміти, скільки нас насправді, — відповів Веро, ковзаючи поглядом по плану операції. — Туман нам на руку. Вони не побачать нас, доки не буде запізно.

Пізніше тієї ночі вони вже були на позиціях. Туман обіймав берег, а з моря доносився глухий гуркіт хвиль.

Першими з темряви виринули двоє озброєних чоловіків, які перевіряли територію. Веро дав знак — і Марсель кинув металевий болт, який влучив у бочку. Звук відволік охоронців, і в ту ж мить союзники Веро непомітно знешкодили їх.

Коли на причал під’їхала вантажівка з Полем Рено в кузові, Веро вже чекав. Він виступив уперед, наставивши пістолет на водія.

— Кінець гри, — холодно промовив він.

Але за спиною вантажівки клацнули затвори автоматів — картель був готовий до бою.

Вистріл пролунав першим із боку картелю. Куля вдарила в дерев’яну балку причалу, розсипавши тріски. У ту ж мить Веро кинувся за перевернуту бочку, відкривши вогонь у відповідь. Леклерк і Марсель з іншого боку притиснули ворогів перехресним вогнем.

Туман глушив звуки і спотворював силуети, але це грало на руку Веро. Він помітив, як один із бойовиків картелю наближається до вантажівки, намагаючись відкрити двері, щоб забрати Рено.

— Леклерк! Ліворуч! — крикнув Веро.

Леклерк вистрілив, і нападник упав на дощаний настил, ковзаючи до краю причалу.

Ще двоє картелівців намагалися обійти з тилу, але старий рибалка Марсель вчасно кинув рибальську сітку, збивши одного з ніг. Другий не встиг зреагувати, коли Веро вже притиснув його до контейнера стволом пістолета.

— Ключ від вантажівки. Зараз. — голос детектива був тихим, але холодним, як лезо ножа.

Озброєний чоловік кинув ключі. Веро кинув їх Леклерку:

— Відкрий і виведи Рено!

Коли Леклерк допомагав Полю вибратися з кузова, останній картелівець спробував утекти до човна. Веро кинувся за ним і наздогнав на краю причалу.

— Хто замовив Жанет Деверо? — запитав він, притискаючи його до дерев’яної балки.

— Ви все одно його не знайдете… — прохрипів той, і, вирвавшись, стрибнув у воду, зникнувши в темряві.

Веро стояв, дивлячись на чорну гладінь моря, відчуваючи, що полювання ще не закінчене. Але Рено був живий, а документи з кузова вантажівки вже були в його руках. Це означало одне — тепер у нього є докази, щоб розкрити всю мережу.

Кулі дзижчали над головою, врізаючись у металеві контейнери. Веро повз уздовж причалу, шукаючи вигідну позицію. Леклерк прикривав його, роблячи точні постріли, змушуючи картель відступати до складів.

Марсель, попри свій вік, рухався швидко. Він прослизнув до вантажівки, дістав з кишені ніж і перерізав пластикові стяжки, якими було зв’язано Поля Рено.

— Швидше, хлопче, поки вони зайняті! — прошепотів він, допомагаючи тому сповзти на землю.

Веро підняв руку, даючи знак. Один із місцевих союзників кинув димову шашку, і туман, змішаний із густим димом, накрив причал, перетворюючи його на непроглядну пастку.

З хаосу долинув крик — хтось із картелю впав у воду. Інший намагався добігти до човна, але Веро встиг схопити його за комір.

— Ім’я, негайно! — гаркнув детектив.

— Ти не розумієш… він всюди… — задихаючись, відповів той.

— Хто?

Але замість відповіді боєць вихопив ніж. Веро ухилився і вистрілив. Тіло впало на дошки причалу, і лише звук хвиль розвіяв тишу.