Погрози та шантаж

Вечірні тіні повільно заповзали у кабінет мадам Жанет. Веро, працюючи при світлі настільної лампи, обережно досліджував її письмовий стіл. Його пальці ковзнули по внутрішньому краю шухляди — і він намацав невеликий прихований замок.

Відмичка клацнула, і шухляда повільно відчинилася. Всередині лежав невеликий конверт, перев’язаний чорною стрічкою.

Веро розгорнув його й побачив кілька аркушів з витонченим, майже каліграфічним почерком:

«Покинь цей бізнес, або чорна троянда стане твоїм останнім подарунком.»

«Твої секрети більше не твої. Ти заплатиш за те, що почала.»

«Ми знаємо, що ти приховуєш. Віддай все — інакше…»

Він довго вдивлявся у рядки, вловлюючи холодну логіку того, хто писав. Це не були емоційні вибухи — це були розраховані, обдумані погрози.

Наступного ранку у вітальні зібралися всі підозрювані. Веро поставив на стіл конверт і розклав листи перед ними.

— Хтось із вас погрожував мадам Жанет? — його голос звучав рівно, але в ньому відчувалася прихована сталь.

Тиша тривала занадто довго. Нарешті, Клара, старша сестра жертви, опустила очі й зітхнула:

— Я… отримувала подібні листи кілька разів.

Веро підняв брову.

— Від кого?

— Не знаю. Вони приходили без підпису. Але я впевнена, що автор — хтось із нашого кола.

— Чому ви так впевнені?

— Тому що там були згадки про речі, відомі лише нам — родині та найближчим співробітникам.

Луї, син мадам Жанет, різко втрутився:

— Ви хочете сказати, що серед нас є шантажист?

— Не просто шантажист, — поправив Веро. — Людина, яка мала мотив довести справу до кінця.

Аліса нервово знизала плечима:

— Це може бути хтось із персоналу. Ми ж не знаємо, хто мав доступ до листів.

Веро повільно пройшовся кімнатою, зупинившись біля Леграна:

— А ви, пане Легране? Мадам довіряла вам свої особисті документи. Ви ніколи не бачили цих листів раніше?

Легран не відвів погляду:

— Ніколи. Але якщо вони були в її кабінеті, значить, вона не хотіла, щоб хтось їх бачив. Навіть я.

— Або ж вона боялася саме того, хто щодня працював поруч з нею, — тихо додав Веро, і ця фраза змусила кількох присутніх напружено зиркнути на секретаря.

Тепер я знаю, що погрози — це не просто фон. Це прелюдія до вбивства. І серед тих, хто сидів у цій кімнаті, є той, хто писав ці рядки, — подумав Веро.