Особистий секретар і його таємниці

Дощ повільно розсіювався, відкриваючи перед Габріелем Веро таємничий сад, що ховався за високими кам’яними стінами маєтку Деверо.

Кущі чорних троянд з глибокими оксамитовими пелюстками, ніби витканими з нічної темряви, розкинулися на обмеженій площі. Запах троянд був насиченим, але в ньому відчувався легкий гіркий присмак — як передчуття біди.

Веро обережно торкнувся однієї квітки, відчуваючи її холодну шкіру.

Ці троянди — не просто рослини, — подумав він. — Це символи, можливо, послання або попередження.

Він оглянув сад: серед кущів були сліди свіжої землі, ніби хтось недавно щось закопував або викопував.

Що приховує цей сад? — задумався детектив.

В голові поверталися слова про отруту з екстракту чорної орхідеї — чи могла вона бути пов’язана з цими загадковими квітами?

Веро знав — відповіді на всі питання криються саме тут, серед цих чорних пелюсток і темних таємниць, які вони приховують.

Веро повільно обходив сад, помічаючи старі граблі та лопату, що лежали біля одного з кущів. Раптом у двері вийшов доктор Моріс Леклерк, який приєднався до детектива.

— Ви теж зацікавилися цим садом? — запитав Леклерк, оглядаючи чорні троянди.

— Так, — відповів Веро. — Тут є щось незвичне. Не просто квіти, а щось, що пов’язане з цією справою.

— Ви помітили сліди на землі? Можливо, це місце не тільки для краси, а й для прихованих речей.

Веро кивнув:

— Я відчуваю, що відповіді тут, але поки що все загорнуте в таємницю.

Вони обоє замовкли, слухаючи легкий шелест листя і відчуваючи, як напруга справи все більше стискає коло підозр.

— Можливо, нам варто допитати садівника? — запропонував Леклерк.

— Так, це буде наступний крок. І цей сад — ключ до розгадки, — твердо сказав Веро.

Габріель Веро сидів у тісному кабінеті поруч із паном Леграном — особистим секретарем мадам Жанет. Його руки ледве стримували легке тремтіння, а очі, блищучи, уникали прямого контакту з детективом.

— Пане Легране, — почав Веро спокійно, — ваша роль у компанії була більшою, ніж просто секретар?

Легран ковтнув, намагаючись зберегти холоднокровність:

— Я… я просто виконував накази мадам. Був потрібний поряд, щоб керувати документами, діловими зустрічами… але це все.

Веро уважно спостерігав за ним, відчуваючи приховану тривогу:

Ця людина знає більше, ніж говорить.

— Ваші колеги кажуть, що ви були дуже близькими з мадам Жанет. Чи це правда? — запитав Веро.

Легран ненадовго задумався, потім тихо промовив:

— Вона довіряла мені. Але іноді я відчував, що це була більше не довіра, а… залежність.

— Залежність? — здивовано підняв брови Веро.

— Вона боялася, що хтось може зруйнувати її імперію. Знаєте, парфумерний бізнес — це не тільки мистецтво, а й жорстока боротьба за владу.

Веро подумки приміряв цю інформацію до пазлів справи:

Якщо Легран був близьким і довіреним, то він міг знати про всі таємниці. Але чи достатньо цього, щоб вбити?

Він розумів, що нервова поведінка пана Леграна — це спроба захиститися. Але від чого саме? Від правди чи від іншого?

— Пане Легране, — звернувся Веро більш наполегливо, — скажіть чесно: чи були у вас особисті мотиви, які могли наштовхнути на думку про… усунення мадам Жанет?

Легран відвів погляд, руки стиснулися в кулаки.

— Ви думаєте, я міг би вбити жінку, якій був відданий? Ні. Але… є речі, про які ніхто не знає. Її бізнес був під загрозою, і вона не дозволяла нікого близько, хто міг би це зруйнувати. Я — лише пешка в цій грі.

Веро нахилився вперед:

— А хто головний гравець?

— Той, хто сидить у тіні, — прошепотів Легран. — Я бачив, як вона отримувала погрози. Не тільки листи… були й інші методи.

— Чи можете ви сказати мені, хто це?

Легран похитав головою:

— Ні, не можу. Але це людина, яка знає про чорні троянди… і не боїться застосувати силу.

Веро відчув, як шматочки пазлу починають складатися в єдину картину.

— Дякую, пане Легране. Ви допомогли мені зробити крок уперед. Але не забувайте — правда завжди виходить назовні.