Чорна троянда як підпис убивці

Вечір знову опустився на маєток, приносячи з собою той самий тягучий туман, що наче обіймав кам’яні стіни. Габріель Веро сидів у своєму тимчасовому кабінеті, за столом, заваленим записами, фотографіями та конвертами з погрозами, які отримувала мадам Жанет.

Перед ним лежала свіжа чорна троянда — та сама, що була на подушці загиблої. Її стебло обережно загорнуте в тонкий папір, щоб не пошкодити ніжні пелюстки. Веро дивився на неї так, наче вивчав не квітку, а зашифроване повідомлення.

Леклерк увійшов без стуку, тримаючи в руках невеликий пакет.

— Ось, Габріелю. Я зробив аналіз пелюсток.

Веро підняв очі.

— І?

— Цей сорт — дуже рідкісний. Чорна троянда з Провансу. Її вирощують лише в одному приватному саду… і здогадайся, кому він належить.

Веро злегка нахилив голову.

— Не скажи мені, що це маєток Деверо.

— Саме так. І доглядач цього саду працює тут уже двадцять років.

Детектив підвівся й підійшов до вікна. Десь у темряві, за алеями, ледь виднівся силует оранжереї.

Отже, троянда не могла з’явитися тут випадково. Її зрізали тієї ж ночі, коли вбили мадам Жанет. І той, хто це зробив, хотів, щоб її знайшли.

Він повернувся до столу, розклавши перед собою конверти з погрозами. На кожному з них — відбиток тієї ж печатки з чорної троянди.

— Символ несе два повідомлення, — почав він уголос, — перше — це знак для поліції, щоб заплутати їх і направити в потрібний бік. Друге — це послання для когось конкретного в цьому домі. І ця людина зрозуміла, що воно означає.

Леклерк нахмурився.

— Ти думаєш, убивця хотів, щоб його впізнали?

— Так, але тільки однією людиною. Решта — не мала зрозуміти.

Він взяв троянду в руки, уважно розглядаючи тонку подряпину на стеблі.

— Це різали ножем для садових квітів, але лезо було трохи заіржавілим…

Веро підвів погляд на Леклерка.

— Морісе, завтра ми йдемо в сад. І якщо там бракує однієї чорної троянди — я знатиму, чия це робота.

Габріель Веро сидів у своєму кабінеті, заплющивши очі. Тихий шум дощу за вікном ніби віддаляв його від сьогодення і занурював у спогади.

Колись він був одним із найкращих детективів поліції Парижа — молодим, амбітним і непохитним. Проте справи, які йому доводилося розслідувати, все більше розмивали межі між правдою і брехнею, між добром і злом. Веро бачив, як корупція та інтриги проникали в систему, зруйнувавши віру у справедливість.

Одного разу, під час розслідування заплутаної справи, де невинна людина стала жертвою, Веро зіткнувся з вибором: залишитись і боротися в системі, що поступово губила його, чи піти і зберегти себе.

Він обрав друге.

З того часу Габріель став приватним детективом — вільним, але одиноким, покладаючись лише на власний розум і інтуїцію. Його старий друг Моріс Леклерк залишився вірним супутником, допомагаючи у найскладніших справах.

І ось тепер, в розкішному маєтку Деверо, Веро відчував, що ця справа чимось схожа на те минуле — темна завіса, за якою ховається правда, і лише йому судилося її розкрити.

Він зітхнув і відкрив очі. Настала пора діяти.