Розділ 4 Подорож

Англія. Один з багаточислених домів. 1856 р

- Агхр чому ці гниди ніяк не заспокояться вже практично десять років минуло з кінця революції, а їм все нейметься виловити і знищити нас, - Лідо нервово розмахував руками. Сьогодні його ледь не зловили, але все минулось. Потрібно лише вчасно прикинутись дурником. 

- Заспокойся, - видихнув тихо Сохо, що сидів на стільці за кухонним столом, - Тебе ж не впіймали от і добре, не варто розводити стільки шуму. Завтра зберемось, і тихо переберемось ближче до столиці. Тримай друзів близько, а ворогів ще ближче, не чув про таке? - він затушив цигарку та встав.

- Чув я чув про таке. Але ти певен, що нас не вб'ють дорогою туди? - скептично запитав парубок, вдивляючись в серйозне обличчя свого кращого друга. 

- Ти чудовий лучник, а я непогано палю з пістолета, тож точно не пропадемо, - він підморгнув Гонхаку, та покинув його дім.

Їхня подорож видалась не такою цікавою і страшною, як уявляв собі брюнет. Ні розбійників, ні красивих жінок. Нудота.

- Економіка в державі піднялась, а влада так і не порозумнішала, нажаль, - тихо проговорив Гонхак, коли вони підїжджали до їх нового місця проживання.

Сохо просто підтримав його ледь чутним смішком. Вони були революціонерами і головною опозицією тодішньої влади, а як відомо опозицію краще знищити ніж протистояти їй. Тому таких, як вони, ловили та просто вбивали без суду і слідства. У цьому місці, як і в усіх інших то тут то там рискали королівські інспектори підозріло дивлячись на людей, які побачивши їх так чи інакше пришвидшували свій хід.

Навколо височіли будинки заможних буржуа. Гонхак і Сохо могли тільки споглядати на них з надією, що коли-небудь і вони зможуть побудувати для себе такий дім. 

- Так де ми ночуватимемо? - тихо спитав брюнет, озираючись по-боках. 

- В моєї тітки. Вона працює покоївкою в однієї заможної пані, тож там певний час перекантуємось, а тоді далі в путь, - пояснив Сохо зістрибуючи з воза, що зупинився. Гонхак послідував його прикладу.

- Я думав ми залишимось тут, - якось невпевнено протягнув юнак, стягаючи тюки з возу.

- Нам тут нічого робити, а от в Лондоні... - його друг багатозначно промовчав, даючи можливість Лідо самому уявляти перспективи столиці.

- Ну і що ми там робитимемо? 

- Звісно в конюшні працюватимемо, - Сохо глянув на Лідо, як на дурника, - Ну або прислугою якоюсь. Тут вже куди візьмуть. Чи ти думав ми відразу в королівські лицарі подамось? - юнак засміявся бачачи похмуре обличчя свого друга. - Ну ну, - Сохо поплескав його по плечах, - Якщо ти цього дуже хочеш то можемо і туди податися. 

- Не хочу я в ніякі королівські лицарі, чи тим більше столицю, - фиркнув юнак ідучи трохи попереду, ніби знав куди.

- Тобто краще було лишитися в тій дірі де було п'ять жилих домівок, і прогнити там все своє життя? - неочікувано для самого себе розізлився Сохо.

- Ти чого? - здивовано озирнувся на нього брюнет, - Звісно ні! Це не моя межа мрій, повір! - він відвернувся від розгніваного друга та попрямував далі.

- Ти хоч знаєш куди іти? - Сохо наздогнав його через декілька хвилин.

- Не знаю, але краще б ми вже прийшли, бо я зараз задихнусь від цього смороду, - Гонхак намагався дихати ротом, але це не дуже допомагало від стійкого запаху нечистот, які текли просто по вулиці.

- Ми вже близько, тож тримайся, - Сохо співчутливо глянув на брюнета, у якого вже сльозились очі.