Розділ 3 Жертва

tw//смерть гг

Chapter Text

 - І чому я не можу поїхати з тобою? - склав руки на грудях Сіон.

- Бо це надто небезпечно, скільки разів вам можна повторювати?! - Джо все починав по-трохи виходити з себе. Король не хотів розуміти його відмови.

- Ну там же будеш ти, тому мені нічого боятися, - фиркнув юнак відкидаючись на спинку трону.

- Та, як ви не зрозумієте, що тоді в напрузі буду весь час я, - обурився брюнет, - Це полювання для мене є віддушиною і відпочинком від роботи, тому вам Ваша Величносте варто залишитись у замку з іншими вартовими. От Хванун залюбки складе вам компанію сьогодні хіба ні? - Джо штовхнув локтем хлопця, що стояв поруч

- А так звісно, Ваша Величносте. Я залюбки проведу з вами день, - усміхнувся невисокий блондин.

- От, бачите. Він за і я за, тому я пішов, і повернусь завтра, бо самі розумієте "зачарований ліс" і все таке, - Він розвернувся та помахавши на прощання рукою вийшов з троннього залу.

- Ну нарешті, думав ніколи звідти не вийду, - облегшено видихнув Йонджо ідучи до конюшні. Його вірний товариш вже чекав на нього. Тож з легкістю заскочивши на коня, що задоволено заіржав, він попрямував до лісу, що виднівся в далечині. Там жили мавки, ельфи, дроу, гобліни та інша нечисть, яка нелюбила показуватись простим смертним. Але ж Джо таким і не був. Він підїхав до окраїни лісу, та прив'язавши коня попрямував у чорноту, яка так і приваблювала своєю загадковістю. 

Як тільки він зайшов у глиб хащі, до його вух почали долинати сотні різних голосів: "Він тут! Знову повернувся! Шукає нову жертву! Але ми не скажемо де вона!" Та юнак просто ігнорував, їх пробираючись все далі і далі. Ця лісова живність не вийде до нього просто так, а Джо цього і не потрібно було. Брюнет блукав вже досить довго, але не зустрів не те що людини, а жодної тварити. Він не знав скільки він тут пробув, адже час у цьому лісі іде зовсім іншим чином. Хлопець вирішив, ще раз обійти ліс. Проходячи повз одну з багаточисленних галявин, він почув людський запах. Повернувшись туди Йонджо побачив чоловіка, який добряче випив, та схоже заблукав. Джо не надто любив кров змішану з алкоголем, але іншого виходу не було.

Один крок і цей чоловік вже лежить на землі, а брюнет впивається іклами у його шию. Лише дерева стали свідками крику, який пролунав над галявиною та швидко вщух. Кров була гіркою, але що брюнет міг зробити, раз вже почав, то треба закінчити справу до кінця. Коли він ковтав останні краплі крові, то почув позаду себе дивниц шум. Йонджо озирнувся, та побачив молодого привабливого хлопця, що отетеріло дивився на нього. З його рук випав лук з стрілою, що і привернуло увагу вампіра.

- Хто ж знав, що удача сьогодні на моєму боці? - хлопець усміхаючись витер чужу кров з губ, та швидко наздогнав парубка, який вже почав тікати. Один рух і Гонхак притиснутий до дерева. Він нічого не може зробити, ця нечисть надто сильна. Скільки б не виривався все марно.

- Ехх ти такий красивий, навіть трохи шкода вбивати тебе просто так, - Йонджо ніжно погладив по-щоці хлопця навпроти. - Ну можеш вважати, що це мій подарунок, перед твоєю смертю, - він схиляється близько до обличчя юнака, та розмикає його солодкі вуста своїми. Він чує бурний протест, але йому начхати. Вампір переплітає свій язик з чужим у дивному танку, ще хвилина і Гонхак задихнеться. Здавалось Йонджо міг би це робити вічність. Брюнет відсторонюється, щоб знову припасти до губ навпроти, та прокусити нижню до крові, яку він відразу ж злизав.

- Ммм солодка... - мрійливо протягнув вампір, очі якого стали кольору достиглих вишень. Хлопець опускається поцілунком на шию залишаючи на ній свої відмітини. Він хоче трохи подразнити свою жертву. Пограти у котики-мишки. Один вдих, і він прокусує ніжну шкіру відчуваючи на губах таку солодку кров. Парубок жадібно п'є, відчуваючи, як сила наповнює його щоразу більше. Несподівано він чує останні слова сказані напівшепотом.

- Я знайду тебе, та вб'ю тварюко...

- Точно не в цьому житті, милий, - Йонджо бачить, як у його жертви закриваються очі. Він випив з нього усе, що міг. Тож просто відпускає хлопця, дозволяючи мертвому тілу впасти на холодну сиру землю...