ПРОЛОГ

Шановні читачі, плагіат є кримінальним злочином. За ст. 176 Кримінального Кодексу України плагіат є порушенням інтелектуальної власності, зокрема, авторського права і суміжних прав. Всі авторські права захищені. Роман не можна копіювати та відтворювати в будь-якій формі! Прошу вас, якщо ви побачили будь-де відтворення тексту цього роману, повідомте про це мені. Порушники повинні бути покарані!

Приємного читання!

________________________________________________

Два місяці потому .  .  .  .

У любові не має обмежень завжди знала я, і завжди собі  казала не важливо хто він, з якої сім'ї, який у нього статус, ні, це все не важливо, адже ми кидаємося на гарну картинку, і буває так що в цій людині тільки і є гарна картинка , але з часом відкривається інша сторона, і ти розумієш що покохала монстра, який на перший погляд здавався прекрасним, але вже не має виходу  почуття залишилися. Переді мною постав великий вибір, я обрала важчий..................

______________________________________________

Наші дні .  .  .  .  .

 --- Емма прокидайся!--- вигукнула мама---ти запізнися в школу.

Я ледве змогла відкрити очі і подивитися на будильник, чомусь він був вимкнений, на екрані не було нічого окрім темряви. 

--- Боже мій я спізнююсь! Мамо чому ти раніше мене не розбудила? І чого мій будильник не спрацював ? Я ж наводила його вчора.

--- Сонечко,  сама спізнююсь на роботу, мій будильник теж вимкнений --- квапливо розповідає ситуацію --- я прокинулась від того що хтось сильно стукав у двері, виявилось то був електрик він сказав що сьогодні вночі стався землетрус ,та ще й гроза до тогож, за кілька кварталів від нашого дому блискавка вдарила в одну із гілок величезного дерева і вона впала прямо на лінію електропередачі, тепер в половини жителів нашого округа Лос-Анджелес не буде світла як мініму тиждень .Так, все досить розмов, бігом збираймося,а то запізнимось!

Тепер я зрозуміла чому мій будильник мовчав, він був електричним, а якщо електрики не буде, то він і не задзвоне.

---  Звісно я вже збираюсь --- відповіла я  згадуючи події цієї ночі, це був один з найстрашніших жахів мого житття. А головне, після того як я знайшла той лист десь о пів на десяту ночі, я крутилася в ліжку, не могла заснути і коли через одну годину нарешті вдалося, мені наснився той кошмар. Один хлопець запросив мене на побачення, в нього було темне густе волосся кінці якого ледь-ледь не діставали до його блакитних очей, одягнений в смокінг, був водночас таким серйозним і таким милим, тримав у своїй руці величезний букет червоних троянд. Я одягнула свою улюблену червоно-чорну сукню це були два мої улюблені кольори. Я не знала куди ми підемо, проте коли він завіз мене в те прекрасне місце я була в захваті. Це був яскравий зелений ліс пахощі якого просто зводили з розуму, коли ми вийшли з машини він закрив мої очі своїми руками, похід всліпу тривав недовго, але для мене це здалося вічністю, і нарешті він відвів свої долоні від мого обличчя, на мене зненацька посипався дощ із квітів, половину з них я наврядчи знала, вони поволі котилися за вітром по червоній доріжці, дерева були обвиті гірляндою і всі вони вели до величезного двоповерхового будинку, здавалося неначе хтось запланував грандіозну вечірку все світилося і переливалося різними барвами. Коли я переступила поріг дому, то напрочуд здивувалася такому стилю, він був старовинним та вишуканим, наче б то декілька століть минулого повернулися в наш час, хоч деякі елементи все ж нагадували про сучасний світ. При вході в будинок зразу в очі кидалася вітальня з каміном та кріслами коло нього. Потім він запросив мене до столу, ми гарно спілкувались, посміхались, все було неначе наяву. Раптом заграла музика і він запросив мене на танець. Ми танцювали у величезній вітальні біля теплого каміну і я помітила що його очі з блакитних перетворюються на карі: 

--- Твої очі... вони темнішають? ---- з подивом запитала я, здавалося його очі настітьки потемнішали, що в їхній темряві можна було втонути. Він швидко відвернувся і пішов до маленького столика, в ту ж мить обернувся до мене ховаючи щось за своєю спиною і промовляючи:

--- Еммо, ну чому ти завжди така дурна і наївна, шукаєш в людях те чого в них немає і ніколи не буде. Тож я тобі нагадаю хто ти і що повинна робити, цей світ жорстокий і ти ніколи його не зміниш і не надійся. Ти ніколи не підеш на ту зустріч...... --- зробивши ще декілька кроків він підійшов до мене, дивлячись мені прямо в вічі без жодної краплини жалю встромив мені гострий клинок в живіт та додав декілька слів: --- ... інакше твоя смерть буде саме такою.

До того як він витягнув клинок я нічого не відчувала і не могла нічого сказати, немов би застигла, а коли подивилася на той ніж то побачила число тринадцять на гравіруванні ручки. Потім він забрав кривавий ніж і я впала на підлогу, відчула найпронизливіший біль який огортав мою душу пітьмою, я вже мало не знепритомніла проте в мені прокинувся голос боротьби, знайшовши в собі сили я підвелася, той монстр кудись зник, скориставшись моментом я побігла до виходу, коли відчинила двері, небуло вже зеленого лісу, гірлянд, квітів, музики, замість них посохлі дерева, старе кладовище та ураган в небі. Не роздумуючи я щодуху побігла в невідомому напрямку аби як найшвидше втікти з цього клятого місця, та почувши своє ім'я я обернулася, пере ді мною стояв той монстр якого я найбільше боялася, від якого ніколи б таке не запідозрила, той хлопець, з червоними трояндами та добрими очима, він мабуть вже ніколи не повернеться.

--- Що тобі від мене треба?! --- закричала я.

--- Люба, ти мабуть не зрозуміла моє попередження. Зустрінемось в пеклі! --- промовивши останне слово він звернув мені шию і я прокинулась. На очах у мене були сльози, це було занаддто навіть для мене, дівчини яка любить жанр жахи. Подивившись на годиннник я зрозуміла що прокинулася рівно о дванадцятій годині тринадцять хвилин, це число напевно завжди буде мене переслідувати.