Глава 19

Аларік сидів в нашій кімнаті, розбираючись з якимись документами. Вигляд в нього був максимально зосереджений, і я навіть не стала б відволікати його. Він прийняв пропозицію стати особистим радником короля та королеви, а потім займатиме цей пост і при правлінні Дарсани. Скоріш за все він зможе навіть бути королівським воєначальником. Останнім часом він робив чудові успіхи у військовій підготовці. Маркус жартує, що з такою королевою їм і так нічого не страшно. Мені ж дістанеться роль фрейліни майбутньої правительки. Що ж це не погано, адже королевою я і так не хотіла бути. Мене більш влаштовувала така скромна роль. Хоча, можливо колись я стану дружиною брата королеви. До того ж зможу бути поруч з коханим чоловіком та новою родиною. Вампіри стали мені дуже близькі, і тут я знайшла своє місце. Я справді була щаслива у своєму новому світі. І я б ні за що не проміняла ці щасливі миті.                                                                                                                                                      

Тому я обережно підійшла до хлопця та обійняла його. Останнім часом я намагалася робити це якомога частіше, адже ми стільки часу витратили з ним. Тепер потрібно цінувати кожну хвилину. Він на мить розслабився, притягуючи мене у свої обійми. Чи могла я уявити, що три роки тому в мене буде настільки щасливе життя? Ні, як і те, що я стану вампіром. Нарешті я дізналася правду про свою родину, віднайшла сестру та своє місце в житті. Навіть якщо повернутися в часі, я б нічого не змінила у своєму минулому. Хіба може бути щось краще?                                                                                            

- З тобою все добре? - спитав Аларік стурбовано. - Бо виглядаєш ти так, ніби тебе щось сильно тривожить.                                                                                                                                                        

- Так, я просто задумалася про все, що з нами відбулося за той час. Та про те, що чекатиме в майбутньому. - посміхнулася я. - Життя приймає такі незвичні оберти. Я тепер вампір, а ти мій хлопець. І я щаслива.                                                                                                                                                         

- Поки що хлопець, але з часом... З часом ми одружимося. Ти офіційно отримаєш прізвище Драгомір та будеш частиною родини на законних правах. Хоча ти і так давно вже одна з нас. - і він навіть не питав мене. - А тоді вже можна і про дітей подумати. Все в нас з тобою буде прекрасно. Ми створимо велику та дружню родину. І це саме те, про що я мрію. Впевнений, що саме так і буде, адже я кохаю тебе, Ілларіє Рейвенпорт.                                                                                                                                

- Правда? В нас все справді так і буде? Ти не перестанеш мене кохати? - я очікувала на його відповідь.                                                                                              

- Ніколи. Поки я житиму на цьому світі. І навіть після смерті. - відповів Аларік. - Мені і вічності буде мало поряд з тобою.                                                                                                                                      

А тоді він мене поцілував. Ніжно, намагаючись передати усю глибину його почуттів для мене. З ним я хотіла б створити родину. Я могла себе назвати найщасливішою дівчиною у цьому світі, адже я маю все, що потрібно. Я кохаю і це взаємно, поряд зі мною близькі люди, а це значить, що в нас все буде прекрасно...