Глава 13

Після цієї невеличкої розмови, Матумба покликав хлопців, пояснюючи їм функції. Це все було занадто складно, та ми мали це зробити. В нас зараз просто не було іншого виходу. Не для того так довго шукали хоч якийсь спосіб, аби зараз від нього відмовитися. Ми мали використати заклинання, яке віднімало не мало сил, тому після цього нам доведеться піти на полювання. На щастя тут не було слабких людей, які не зможуть впоратися з нами. Зараз тут були лише ми, троє вампірів та Матумба. А я впевнена, що чоловік точно зможе зупинити інших. Хоча хто його знає. Я сподіваюся, що Зак та Дарсана зможуть стримати не лише свій, а й мій голод, адже я не вроджений вампір, мені важче себе контролювати. Мені досі було не звично деякі моменти мого нового життя. Та це все вартує того, якщо ми зможемо врятувати Аларіка.                                                                                                             

Спочатку Матумба намалював щось на землі. Я ж лише заворожено за всім спостерігала, адже поняття не мала, що відбувається. Хоча інші були в такому ж стані. Це було схоже на ті ритуали, що проводять відьми, адже ми вивчали про це в Академії. Та я ніколи їх не бачила їх наживо. Кажуть, ніби вони колись жили на Землі, але після полювання на них, змушені були освоювати новий світ. І там ця раса живе і по сьогоднішній день. Виявилася якась зірка з п'ятьма кутами, де нас і поставили. Тепер відбувалося щось дуже дивне. Але я вирішила мовчати. Матумба почав говорити щось незнайомою мовою, а я ж навіть не прислуховувалася. Треба не забути слова, адже це дуже важливо. І ось настала наша черга. Дивно, проте слова самі лилилася з мене, я навіть жодного разу не запнулася, проте нічого не відбувалося. І це справді починало мене лякати. А раптом ми робимо це все даремно і воно не спрацює?                                                                                                                                                       

Аж потім з середини полилося біле світло, заповнюючи все навколо. Воно буквально осліплювало мене, проте я знаю, що маю витримати. Холод обпалював кожну клітинку мого тіла, проте вампіри ж не мерзнуть. Може це таке своєрідне випробовування чи готові ми зробити це? Інші стояли, нікуди не рухаючись, тому і я маю. Я зроблю це заради Аларіка. Він би вчинив так само заради кожного з нас. Голос Матумби звучав вже більш голосно та владно, від чого справді хотілося кудись втекти. Мене лякав один цей звук. Важко уявити собі могутність цього чоловіка.Але ні, я залишалася. В мене була ціль. Аж ось нестерпний біль пронизав моє тіло, і я впала на коліна. Невже в нас нічого не вийшло і я помилилася? Ні, цього не може бути. Ми не могли так просто втратити останній шанс. Заклинання мало спрацювати.                                                                                                                                        

Поступово світло почало зникати, і я змогла підняти голову. Такі рідні блакитні очі не зводили з мене погляду...