***

Не знаю, чому я вирішив їм допомогти. Це якось виникло досить спонтанно. Хоча першим моїм бажанням було відмовитися від всього цього. Ні, це не через те, що їх привів Джаспер. Він дуже розумний, і так просто би не став цього робити. Хоча хлопчик дуже рідко приходив сюди навіть сам. Лише для навчання. Значить і справді щось дуже серйозне, раз Джаспер вирішив розкрити їм мій секрет. Це ж може бути досить небезпечним для кожного з нас. Але я бачив, як вони билися з моїми механічними монстрами, захищаючи одне одного. Це було щось неймовірне. Я бачив, що вони навіть були готові віддати життя за друга. І це не може не захоплювати. Сміливість та відвага стали вірними друзями цієї компанії. 

Я вирішив таки дати їм шанс, хоча знав, навіщо вони прийшли. Мені стало їх шкода, адже вони і справді мали досить благородну мету. Не для себе прийшли просити. До того ж цьому хлопцю, Аларіку, ще не час було помирати. Його чекає немало пригод, до того ж він зіграє визначну роль в політиці Валорії. Його життя має припинитися не тут і не зараз. Зізнаюсь чесно, я навіть не знаю, коли це станеться. А значить йому ще жити не одну сотню років. Як і його сестрі, що стане чудовою королевою разом зі своїм чоловіком. Тому я і маю допомогти їм.

Потрібна неабияка сміливість, аби намагатися повернути когось з того світу. Проте коли це стається з близькою людиною, то все інше зовсім не турбує. Але найбільше мене привабило те, що в Ілларії такий самий талант, як і в мене - некромантизм. А я дуже рідко зустрічав когось з такою ж магією. До того ж донька першого вампіра. 

Тому це має бути особливо цікаво. І я спробую допомогти їм...