Глава 11

Виявилося, що це було досить далеко, та й ніхто не збирався нам розказувати, де це місце знаходиться насправді. І це не дивно, адже це останній представник раси друїдів. За ним точно полюють ті, хто вірять в це. Тому, ми скористалися якимось дивним порталом, що створив Джаспер. Він був увесь чорного кольору, а навколо клубочилися тіні. Ніколи таких не бачила. Але це може особливість цього королівства. Або проявлення його дару. Краще просто змиритися з цим і все. Мене не мають хвилювати зараз такі речі. Зараз найголовніше те, що ми зможемо зустрітися з Матумбо. Принаймні я на це дуже сподівалася. Можливо він відчує, що нам це потрібно. Хоча я ж нічого про нього не знає. Він може попросити щось натомість. Однак опинилися ми на галявині, де стояв самотній будиночок. Дуже спокійно, такого я точно не очікувала. І тільки я збиралася зробити крок, як якийсь бар'єр не дав нам пройти в середину. Ну звичайно, просто так нічого в нашому житті точно не буває. Проте я просто навіть не знала, що зараз робити далі. Тому і подивилася на Джаспера, що лише потиснув плечима. Ну прекрасно просто.                                                                                              

- Зараз він має перевірити чи гідні ви розмови з ним. Не питайте я все саме буде проходити. - сказав хлопець. - Це кожного разу відбувається по-іншому. А от...                                                                           

Та договорити йому не дали, адже з усіх усюд почали виповзати великі металеві павуки. Такі страшні та бридкі, що мені хотілося зараз втекти звідси. Але ж я вампір, а ми безстрашна раса. Так дивно тепер казати "ми". От вже стикалися ми з такими штуками, і минулого разу нас врятував лише Тревіс. Але зараз його таланту в нас не було. Та й покликати його нізвідки Тому і доведеться викручуватися самим. Я помітила, як Дарсана та Зак оточили Джаспера, готуючись захищати принца. Ще б, він явно не вміє добре битися, та й зброї немає. А вони двоє хоробрих воїна.                                                                   

Аж тут перша тварюка напала на нас. Проте цього разу було набагато легше відбивати удари, адже досить швидко ми зрозуміли їх слабку сторону. І чому в нас того разу не вийшло? Якщо проштрикнути брюшко, вся металева конструкція розвалювалася. Один раз ця штука була близько до Джаспера, але його зараз захищали одні з найкращих воїнів з усіх тридцяти п'яти світів. Ще за мить все закінчилося, а навколо валялася лише купа мотлоху. Та тут сталося дещо дивне. Земля ніби почала затягувати в себе це все, і за мить ми на галявині лишилися втрьох. Хоча ні, я помилялася. Обернувшись, ми побачили чоловіка років п'ятдесяти. І як на тисячолітнього друїда, він виглядав досить сучасно. Акуратно підстрижене сиве волосся та борода, яскраво-пронизливі блакитні очі та досить високий зріст. Проте в ньому відчувалася сила. І ця лиса мене навіть лякала.                              

- Ілларіє, Дарсана, я чекаю на вас у своєму будинку. Хлопці ж залишаються тут. - сказав він. - Якщо ви звичайно хочете поговорити. Інакше можете прямо зараз йти геть.                                                            

І він просто пішов вперед. Чи варто дивуватися, що він знає наше ім'я? Думаю, ні. Це ж древній друїд. Він набагато старший за нас всіх. А це означає, що моя мати не найстаріша істота в усіх тридцяти п'яти світах. Матумбо щойно це підтвердив. Що ж ще приховується від нас? Цього ми точно можемо ніколи не дізнатися. Тому нам лишалося тільки слідувати за ним.