Аларік

"А мені починає тут подобатися. Чудове місце, де я почуваю себе досить непогано". - раптом промовив демон. - "Спокійно та тихо, ніде ще такого не зустрічав. А мені ж багато років, я подорожував по усім тридцяти п'яти світам. Хоча знаєш, все ж я би з радістю повернувся до Валорії. Скучив за вампірами. Ви хоч мене і дуже сильно дратуєте, та я до вас звик. Навіть вважав своєю родиною, якої в мене просто не може бути".

- А я скучив за близькими. За Ілларією, Дарсаною, Джейком та Зоріною. Навіть за Заком, з яким ми ще досі остаточно не відновили нашу дружбу. А тепер вже й не зможемо цього зробити. - відповів я. - І взагалі, якби ти не взяв наді мною контроль, ми би з тобою не опинилися в такій ситуації. Продовжували би собі далі жити в Хейвенберді, а потім повернулися додому. Ти не хотів мені повертати тіло, тому довелося шукати вихід. А їх то не так вже й багато. До речі міг би і попередити, до яких це наслідків призведе. Тоді би все точно склалося інакше, і ми би зараз були вдома.

"Ми всі скоюємо помилки, за які потім доводиться розплачуватися". - якось сумно промовив він. - "І взагалі я демон, в мене на них безліміт. Тому повір, я ще не раз щось придумаю. Однак можу тебе запевнити, що наше положення справ мене влаштовує. Ти будеш головний, а я просто співіснувати та підказувати. Ми ж так стільки років прожили. А тепер ще й спільну мову знайшли". - це змусило мене посміхнутися. - "Слухай, пішли в іншу сторону, бо таке відчуття, що ми ходимо по колу. А мені це вже набридло".

- Ти це в лісі визначив?

Однак сперечатися не став, адже і сам це помітив. Демон просто, як і завжди, висловив мої думки. Цікаво, я ж ніколи не називав його по імені. Ще й ім'я таке незвичне. Думаю, він набагато могутніший, ніж мені здавалося. Але тепер я буду його цінувати. А зараз ми прямуємо далі, можливо щось з того і вийде...