Глава 10

Після обіду ми прийнялися вивчати інформацію в бібліотеці про цього Матумбо. Інформації не так вже й багато, проте це вже хоч щось. Ми переглядали усі книжки. І через особливість вампірів та швидкому читанню, ми витратили набагато менше часу. Було важкувато, але через якийсь час я таки найшла щоденник того чоловіка, що жив тоді. Цей друїд був безсмертним, адже належав до древної раси напівбогів. Зараз їх більше не має, адже вони поступово зникли. Кажуть, ніби ці друїди колись населяли Землю до того, як почався технічний прогрес. Що змусило таку могутню расу піти в небуття? Я навіть не хочу уявляти, що у світі є щось настільки могутнє. Однак виявилося, що Матумбо ще досі живий. Останній представник своєї раси. Проте де саме ніхто не знав. Навіть королівська родина уявлення не мала. Прекрасно, а легше то не стає. Та хіба ми здамося перед невеликими труднощами? Ні, ніколи.                                                                                                                                                          

Тому ми з Дарсаною та Заком сиділи, обдумуючи що нам вигадати, адже Тревіс знову мав справи, коли до нас підійшов Джаспер. Хлопчик просто присів, уважно всіх розглядаючи. Я вже звикла до такої поведінки. Він був досить своєрідним, проте нікому не зашкодить. Як я прочитала в дивній штуці, яку тут прийнято називає комп'ютером з доступом в якийсь Ентернет чи як його, принц має страшний дар, який приховується від всього народу. Якщо некромантизм не вважався аж настільки небезпечним, то що тоді в нього? Якийсь час він просто мовчав, а потім здивував нас всіх.                                                

- Я знаю, де живе Матумбо. Не питайте в мене ні про що. Я сказав це лише тому, що вам потрібна допомога. - він витягнув з кишені якийсь квадрат з різноманітними візерунками та почав його крутити. - Але не впевнений, що він вас прийме. Старий взагалі дуже своєрідний. Особливо після того, як залишився останнім друїдом. Його важко вмовити. Та ви можете спробувати.                                          

- Ти можеш нам показати? - спитала я. - Нам справді це дуже потрібно.                                                     

- Так, але ви маєте пообіцяти, що нічого не скажете моєму братові. Та й взагалі нікому. Це має залишитися лише між нами чотирма. Покляніться мені. - оце він нас здивував. - Ніхто не має знати, що саме я вас відвів.                                                                                                                                              

Нам лишалося тільки кивнути, проте я так і не зрозуміла причини. А от питати було не дуже добре, адже хлопчик міг передумати й нікуди нас не відвести. Однак дещо я таки розуміла. Було видно, що між братами є якесь напруження, і це було дуже дивно, адже Тревіс завжди добре до всіх ставився. Та чомусь мені здалося, що з Джаспером він поводить себе інакше. Я не бачила того родинного тепла по відношенню до брата. Хоча я в цьому ж можу й помилятися. Може це просто хвилювання за молодшого.                                                                                                                                                      

- Добре, ми нікому не скажемо. Це залишиться лише нашою таємницею. - відповіла Дарсана. - Даю слово Драгомірів.                                                                                                                                               

Це були не прості слова, і ними ніколи не розкидаються. Тим паче вампір не порушить клятви, і це знали всі. Я навіть не уявляю, що може статися, якщо колись таки вампір відмовиться від своїх слів. Можливо таке і було, але особисто я ніколи не чула та не читала про це. А Дарсана ще й принцеса. Тому хлопчик і розслабився.                                                                                                                          

- Тревіс завтра їде на цілий день, адже батьки йому доручили одну справу. Тому, приготуйтеся. - сказав він, а потім просто встав і пішов. - Після обіду я сам прийду до вас.                                                            

Дивний хлопчик, проте ми ж були такими самими. Тим паче все можна списати на його вік. А може тут ховається щось інше. Той страшний дар, про який писали, міг вплинути на його характер. Однак я не збиралася йому лізти в душу, адже ми зараз маємо інші справи...