Глава 8

Я знала, де точно можу зустріти сьогодні Дарсану. В неї завжди був лише один шлях, адже саме там вона могла заспокоїтися. А останнім часом Емі все більше зневірювалася. Надія на порятунок брата ставала примарнішою, однак кожен відмовлявся здаватися до останнього. Вона, як і в більшість ночей до цього, була у тренувальній залі. Інколи я просто дивуюся її стійкості. Дарсана ніколи не переставала вчитися, адже вірила, що одного разу це врятує життя. Думаю, вона просто хотіла довести собі, що не гірша за мати. А Зоріна Драгомір по праву вважалася одним з найкращих воїнів за всю історію тридцяти п'яти світів. І вона з честю відстояла це право, адже перемогла Натаніеля Оверлука. Взагалі цікава родина, найсильніший маг в історії та найкращий воїн. Ще й в Зоріни мімікрія. Тепер хоча б зрозуміла, чому в моєї подруги блокування здібностей. Однак зараз я побачила зовсім іншу картину. Подруга увімкнула голограми, аби на них тренуватися битися. І я бачила, що вона просто виливає весь свій негатив та біль в кожен удар. Все було здійснено з механічною точністю, проте мало свою душу. Інколи я забуваю, що не лише я втратила коханого хлопця, а й вона свого брата. Адже саме Аларік знайшов її та повернув додому, завжди знаходячись поряд. Навіть не хочу думати про те, наскільки це боляче.                                                                                                                                       

Помітивши мене, подруга просто кинула меч, пропонуючи приєднатися. Що я і зробила. Взагалі битися проти валорійської принцеси вампірів Дарсани Драгомір було ще те самогубство. Мені б ніколи в житті не перемогти її, та все ж я можу спробувати. Це так дивно, але мені почали подобатися бойові мистецтва. Це була хороша можливість відволіктися від всього, що відбувалося навколо. До того ж ще й виплеснути усі свої емоції. Якби я знала, що це такі неймовірні відчуття, то ще б в Академії почала тренування. А от тепер... Закінчивши з усіма "ворогами", я важко дихала. Я була морально виснажена, тому я і присіла на підлогу. Все-таки добре, що вампіри не втомлюються. Це робить цю расу одним із найсмертоносніших воїнів. Важко було звикнути, проте я одна з них. І тут зіграв не фізичний фактор, я просто хотіла відпочити від всього.                                                                                                                   

- Ти як? - спитала я в подруги. - Бо виглядало так, ніби ти збираєшся знищити все навколо.                   

Весь цей час вона підтримувала мене, проте я жодного разу не поцікавилася її станом. Це робило мене просто жахливою подругою, адже Дарсана втратила свого брата. Ні, в неї був Зак, що завжди знаходився поруч зі своєю дівчиною. Але це зовсім не те. Ми прекрасно розуміли одне одного, адже втратили дещо важливе.                                                                                                                               

- Не знаю. - потиснула плечима вона. - Я намагаюся налаштувати себе на те, що все буде добре, і ми зможемо повернути Аларіка. Але щось поки не дуже добре виходить. Надія втрачається з кожним днем. І я справді боюся, що мені доведеться повернутися у Валорію без нього. Не впевнена, що зможу жити в тому ж ритмі. Але знаєш, - вона посміхнулася. - Коли весь світ думав, що справжня я померла, він єдиний вірив. Саме завдяки йому я знайшла свою родину. І зараз маю зробити те саме. Але я можу приблизно уявити наскільки важко тобі. Адже якби я втратила Зака...                                                       

- Навіть не варто думати про це, адже це дуже боляче. Неймовірно боляче... Жоден не заслуговує на те, аби відчути дещо схоже. Тому краще не уявляй. - я похитала головою. - Та ми його повернемо, і тоді все буде добре.                                                                                                                                                   

Це справді те, у що я вірила. Адже Аларік зробив би те саме для мене. Він ніколи б не склав руки, поки залишалася хоч якась надія. Він був важливим для кожного з нас, саме тому ми зараз тут, шукаємо спосіб...