Аларік

Скільки я був в цьому лісі - невідомо. Я блукав деревами, шукаючи хоч якийсь вихід. Та нічого не допомогало. Я так і залишався у цій місцевості. Таке відчуття, ніби пройшло цілих двадцять років. Та я не знаю, може саме так і було. Тут час тече зовсім інакше. Взагалі, вампіри рідко слідкують за часом. Тому я навіть не знаю, може в нашому світі вже пройшло не одне століття. Коли ти безсмертний, то такі речі зовсім не турбують. Але не в тому випадку, якщо ти помер. Я завжди думав, що після смерті мало би бути щось інше.

"Та ти ж не помер. Досить вже тут вбиватися через це. Принаймні, не зовсім. Хоча, фактично, ти досі живий. Нам лишилося тільки вибратися звідси." - відкликнувся демон. - "Ти помітив, що тепер ми спілкуємося набагато частіше?"

- Не скажу, що це приносить мені задоволення. До того ж ти досить жорстокий, і це мене сильно дратує. - фиркнув я. - Але я вже звик до тебе. Мені здається, що я навіть би зійшов з глузду без твого голосу. Так що ти навіть мені допомагаєш. Не думав, що скажу це тобі, але дякую.

"Знаєш, здається я став більш людянішим з тобою. І це справді не схоже на мене. Все таки ми з тобою існуємо в одному тілі більше двадцяти років. Кошмар просто. Мені почала подобатися та твоя дівчина. Як там її, Ілларія здається. А ще я відчуваю співчутя. Нові емоції як для демона. Так що мені приємна твоя подяка."

Це змусило мене розсміятися, адже я навіть подумати не міг, що так вільно буду спілкуватися з демоном. Він має рацію, ми двадцять років існуємо разом, однак так і не знайшли спільної мови. Можливо якби так було з самого початку, то я би зараз не опинився тут. І хоч він зі мною майже все моє життя, та я довгий час абстрагувався від нього. Взагалі я зміг навчитися блокувати його в деякі моменти. Але я завжди знав, що він тут, поряд зі мною. Я відчував демона. А насправді ж навіть не знав його ім'я. А зараз я навіть був вдячний за це, адже я був не сам. І це допоможе мені протриматися, поки я не знайду шлях повернутия назад.

- Слухай, а як тебе хоч звати? - врешті сказав я.

"Невже ти вирішив поцікавитися?" - розсміявся демон. Я вже думав, що він не відповість, та все ж я почув його голос знову. - "Моє ім'я Бегемот."

Цікаве ім'я, колись я його вже десь чув. Треба буде більше дізнатися. Хто знає, може це якось допоможе мені примиритися з внутрішнім демоном...