Глава 6

Ми продовжували вивчення книг, адже кожна хвилина була важливою. Час йшов, а ми навіть не наблизилися до розгадки. І це неабияк мене дратувало. Я вже хотіла отримати хоч якийсь результат. Мені дуже хотілося крові, адже я досить давно не ходила на полювання. Та чомусь я не думала про себе. Особисті потреби в мене відійшли на друге місце. Однак якщо я зірвуся, то це може привести до неочікуваних наслідків. Я могла вбити когось. А навколо ж були не лише вампіри. Раптом я нашкоджу дядькові, Тревісу чи Ананстасії? Я не могла цього допустити. Тому Дарсана мене вмовила сьогодні вночі піти разом. Але зараз я активно вивчала книги, як і решта. І от, після стількох спроб, ми нарешті знайшли щось корисне.                                                                                                                                    

Ми сиділи в бібліотеці, коли Тревіс раптом покликав нас усіх до себе. Я навіть і не помітила, як використала супершвидкість. Це все сталося на якомусь рівні інстинктів. Просто хотілося скоріше зрозуміти чи є в нас хоч якийсь шанс. Від цього стільки всього залежало. В нього на руках була книга, написана невідомою мовою. Як він повідомив, то вона називається латинь. Ну, я не особо знаю країни Землі, тому і вирішила промовчати. Та й не цікаво мені було це. А от книга була досить великою та старою, зі шкіри якоїсь тварини. Сторінки ж від старості вже пожовтіли, але текст було видно дуже добре. Як і ті малюнки, що намальовані на ньому. На одному з них був чоловік у якомусь балахоні, що приховував майже все його тіло. А в руках у нього був якийсь посох, що навіть через картинку передавав відчуття могутності. І хто це такий?                                                                                                

- Тут є легенда про Матумбо, древнього друїда, що існував ще в ті часи, коли на Землі жила магія. Це була древня раса, яка вважається однією з найперших. Існує теорія, що саме вони й створили усі тридцять п'ять світів. Зараз вони вимерли. - почав Тревіс. - Він володів таким видом магії, що був недоступним для більшості чарівник. Матумбо міг оживлювати мертвих. І цей дар називали некромантизм.                                                                                                                                

Всі одразу ж подивилися на мене, адже це моя сила. От тільки я точно знала, що моя магія ніяк не поверне Аларіка, адже я б це вже давно зробила. Та й всі книги про некромантів говорили про це. Якби було його тіло, то можна було б спробувати. Значить все ж в нас немає жодного шансу зробити це.       

- Зараз це неможливо, адже в нас немає тіла Аларіка. Ми навіть уявлення не маємо, що робити.- сумно сказав я. - Я спробувати не можу.                                                                                                      

- Так може це зовсім не те, що ми намагаємося знайти? Тут розказується про випадок, коли Матумбо не міг повернути одну людину до життя, адже просто його тіло було спалене. Та він якось знайшов вихід. Це було частиною магії друїдів, адже вони давали життя. - на мить Тревіс задумався. - Матумбо... Десь я читав про нього колись давно, в бібліотеці в королівстві. Думаю, варто пошукати там вже про нього. Але для цього доведеться перенестися в моє королівство. Мама з татом будуть раді гостям. Якщо вони, звичайно, на місці.                                                                                       

- То ти нас запрошуєш у своє королівство? - раптово спитала Амаранта.                                                 

Якусь мить хлопець лише дивився на неї, і це виглядало якось дивно. Занадто підозріло. І якби не моя спрага крові, я б обов'язково поцікавилася більше. Проте цього разу Тоні був абсолютно спокійним в цій ситуації. Напевно, він по-справжньому довіряв Амаранті й вірив в її кохання. Хоча, це і так було помітно.                                                                                                                                                             

- Так, я офіційно запрошую вас відвідати моє королівство. - посміхнувся хлопець. - Кожному з вас там будуть раді.                                                                                                                                                        

І саме там ми зможемо ще ближче підійти до розгадки. От тільки зараз я не могла навіть думати про щось, адже голод заволодів мною. Я вже абсолютно нічого не бачила, лише спрага крові. І це помітила Дарсана та Зак. Але я вже відчувала, що мені все важче себе контролювати. Я відчувала лише запах крові від Тревіса. І він був таким звабливим. Ні, десь в глибині душі я розуміла, що тут ще чотири вампіри, які мене точно зупинять. Але все ж. Я хотіла випити його до краплі. Такого бажання в мені ще не було ніколи.                                                                                                                                    

- Так, друзі, думаю нам з Ілларією терміново треба вийти. Зак, ти йдеш з нами, адже потрібна буде допомога. - той лише кивнув. - Побачимося трохи згодом. Ви тут продовжуйте вивчати, а завтра можемо вирушити вже.                                                                                                                                    

Їм довелося буквально силою виводити мене з палацу. Не дивно, адже я вже дуже давно не пила крові, тому і не могла себе контролювати. До того ж я не вроджений вампір, для нас це все в рази складніше. Та коли ми вийшли в ліс, моя свідомість остаточно відключилася, і залишилися лише первобутні інстинкти. Я відчувала, що десь поряд є якась доволі велика тварина, що ідеально підійде для моєї вечері. Коли я вже повністю могла себе контролювати, то повернулася до своїх друзів. Вони ж весь час були поряд, на випадок, якщо потрібно буде когось рятувати від мене. З однієї сторони їм було легше пройти це, адже вони вампіри по праву народження.