Аларік

Ми розсталися з Лулу, та я досі ще не поговорив з Ілларією, адже просто не знав, що ж сказати їй. Для мене головним було, що дівчина в абсолютній безпеці та її життю нічого не загрожує. Але треба якось наважитися. Було важко якось впоратися з цим, думаю, мені просто потрібен час. Тому я і старався весь цей час уникати її. Коли я все розповів сестрі, вона просто розсміялася, та сказала, що я схожий не на принца вампірів, а на маленьке хлопчисько, що боїться зізнатися дівчинці, яка йому подобається. Ну дякую, Дарсана завжди вміла мене підтримувати. Але мені дуже її тут не вистачало, вона обов'язково щось би вгадала. Та зараз буду слідувати своєму плану та уникати Ілларію. 

От і зараз я знаю, що вона пішла кудись з Людмілою, а я сидів в саду. Вже вкотре я опинився тут. Напевно, це моє улюблене місце в цьому палаці. Не довго я був сам, адже Реджинальд, побачивши мене, попрямував у цю сторону. Ну все, зараз мене чекає розмова про те, що його племінниця нещасна, і я маю поговорити з нею. От тільки мені здається, що ми вирішимо самі все. Не хочу, аби хтось втручався у те, що відбувається між нами. 

- Я вже готовий. - посміхнувся я. - Давайте, починайте вже. 

- До чого ти готовий? - не зрозумів король.

- Слухати про те, що Ілларія страждає через мене. І я маю поговорити з нею. Це ж так очевидно, що ви саме це збираєтеся сказати, адже піклуєтеся про свою племінницю, яку виховали. - я уважно подивився на нього. - Але кажу одразу, це не спрацює. Ми самі з усім розберемося. 

Реджинальд м'яко розсміявся. Я щось не так сказав? Або може він збирався повідомити щось інше? Власне зараз і дізнаюся. 

- Я впевнений, що ти зробиш все так, як вважаєш за потрібне. - врешті відповів чоловік. - Насправді, я просто хотів тебе покликати, адже знадобиться допомога. Але мені було важливо почути ці слова. 

Ох, оце так я осоромився перед королем. Та мені не звикати, адже я дуже часто казав те, що думаю. І інколи це призводило до ненайкращих випадків...