Аларік

- Значить, ти все ще дуже кохаєш Ілларію. Я здивований, адже твої почуття набагато сильніші, ніж здавалося спочатку. Навіть я змушений визнати, що це неймовірно. - знущався демон. - А я думав, що вона для тебе була лише тимчасовим захопленням. Та все ж помилився. Хоча це й було очікувано для всіх.

- Ти частина мене, міг би здогадатися. - обурився я. - Ти стільки років ділиш зі мною тіло, і не навчився розрізняти мої почуття?

Це було так дивно, адже я просто не розумів, що зараз відбувається зі мною. Я і раніше спілкувався з демоном, проте це ніколи не було таким відкритим діалогом. Я не хотів приймати його, бажаючи позбутися. Так, він дарував мені особливу магію, проте я ніколи й нічим не цікавився. Та й зараз я майже не маю влади над тілом. Але це все дало мені зрозуміти одну важливу річ — коли я поверну собі тіло, то зроблю все, але Ілларія буде зі мною. Якщо я поверну владу над тілом. З кожним днем надія стає примарнішою.

Ми так даремно витрачали час на пусті образи з Ілларією, замість того, аби кожен день проводити разом. В нас були моменти, які стали найкращими в житті. Не хотілося, аби це було останнім. В мене з'явився додатковий стимул, аби повернутися. І я більше не хочу повторювати ту саму помилку. Сподіваюся, що вона мене вислухає та зрозуміє. І тоді в нас все буде добре. Принаймні я вірив в це. І ці думки надавали мені нових сил боротися далі. Це те, що зараз підтримувало мене, і я міг боротися з демоном. Успіхів поки мало, та все ж я на правильному шляху. Залишається тільки не здаватися, і тоді я зможу перемогти. І зовсім скоро в мене все вийде...