Аларік

Це була найбільша жертва, на яку я коли-небудь йшов. І я ніколи не думав, що це буде так болісно. Я віддав контроль над своїм тілом, і це стало не просто проблемою, а катастрофою. Я втратив найважливіше – свою здатність керувати собою. І ця втрата була незворотньою. Спочатку здавалося, що я впораюся. Але не так сталося, як гадалося.

У той момент, коли всі навколо намагалися підтримати мене, я зрозумів, що цього замало. Присутність Емі, Зака, Тоні, Амаранти та Людміли не змогла змінити ситуацію. Ми не могли уникнути втрат. І я був змушений прийняти рішення, яке не хотів би повторювати, але іншого виходу не було.

Я скористався тією єдиною можливістю, що з’явилася. І навіть зараз, якщо б я мав можливість повернути час назад, я б вчинив так само. Але це не означало, що я не відчував шкоди. Я почувався розбитим. Здавалося, що у мене вистачить сил перемогти демона, але я помилявся. І тепер я змушений терпіти його, разом із його постійними насмішками та нагадуваннями, що все стало значно гірше, ніж я міг уявити.

- Невже ти шкодуєш про це? – почув я насмішливий голос демона. – О, це навіть цікаво. Ти вже стільки часу переживаєш, а от щодо бовдура… Це образливо, правда? У нас з тобою взаємовигідне партнерство, і ти маєш звикнути. Подивись, ми стали в рази сильніші. Тепер Легіон не здатен нас зупинити. Ніхто нам не зашкодить. Всі будуть нас боятися. А ми… ми станемо величними, – він розсміявся, а я відчув, як гіркота наростає в середині. – І тепер я робитиму все, як хочу. Не переживай, трон я не хочу, адже через тебе став сентиментальним. І навіть… мені подобається Емі. Тому не хвилюйся. Навіть якщо я спалю весь світ, вона виживе. Є в ній щось таке особливе. Напевно, її темрява. В тебе дуже крута сестра.

- Дякую, ти мене заспокоїв, – прошепотів я, намагаючись зберегти спокій. – Хоча за неї я можу бути спокійним. Але не думай, що я просто так здамся.

Це не була ідеальна ситуація, але з його словами стало хоч трохи легше. Я знав, що він не заподіє Емі шкоди. Це було важливо. Навіть якщо він вирішить знищити все навколо, він не чіпатиме мою сестру. Вона була особливою, і в нього була якась неймовірна тяга до неї. Тому я мав надію, що в найгіршому випадку вона здогадається, що це не я. І тоді вона знайде спосіб все виправити. Її ситуація з Каєм Азимутом була схожою, і вона змогла впоратися. Вона сильна. Вона завжди була сильною.

Але, зрештою, все це все одно не дає мені спокою. Я не впевнений, що все станеться саме так, як я хочу. І ця невизначеність знову пронизує мене, немов холодна рука, що стискає серце. Залишалося сподіватися лише на те, що все це не стане моїм остаточним падінням. Але навіть зараз я розумію – я не можу передбачити, як все обернеться. І це лякає більше, ніж будь-що.