Аларік

Заради тої перемоги мені довелося дечим пожертвувати. І ця жертва стала занадто великою, адже я просто не міг нічого зробити. Я втратив найголовніше, а саме своєю владою над тілом. Я більше не міг контролювати себе. Тоді навіть присутність Емі, Зака, Тоні, Амаранти та Людміли не допомагала. Ми б не обійшлися без втрат. І лишався тільки один вихід. І я ним скористався, адже краще вже буде так. Якби навіть повернути час, я б вчинив так само. Проте все ж я шкодував, що саме так сталося. Мені здавалося, що вистачить сили впоратися з демоном. Але я помилявся. І тепер змушений терпіти цього бовдура.

- Невже ти шкодуєш про це? А от про бовдура було образливо. В нас з тобою взаємовигідне партнерство. Мав би звикнути за цей час. - демон насміхався. - Подивися, ми стали в рази сильніші. Тепер нам ніякий Легіон не страшний, адже ніхто нам не зашкодить. Всі боятимуться нас. А ми станемо величними. - він розсміявся. - І тепер я робитиму все так, як хочу. Та можеш не хвилюватися, трону я не бажаю, адже через тебе став сентиментальним. І мені навіть подобається Емі. Тому не переживай, навіть якщо я спалю весь світ — вона виживе. Є в ній щось таке особливе, що притягує мене. Певно, її темрява. В тебе дуже крута сестра.

- Дякую, ти мене заспокоїв. - фиркнув я. - Хоч за неї можу бути спокійним. Але не думай, що я просто так здамся.

Але трохи легше таки стало, адже я знав, що він справді нічого їй не зробить, а навіть захистить, якщо Дарсані загрожуватиме небезпека. Значить, якщо сестра таки здогадається, що це не я, то вона обов'язково знайде спосіб повернути все назад. В неї ж була схожа ситуація з Каєм Азимутом. А демон її не чіпатиме. Тому, залишається сподіватися лише на це. Проте я не впевнений, що все станеться саме так...