Глава 3

Цілий тиждень я була щасливою, бо поряд зі мною були дорогі мені люди. Емі та Зак познайомилися з Амарантою, і дівчата одразу ж знайшли спільну мову. Хоча в цьому я навіть не сумнівалась. А от Тоні доволі непогано спілкувався із Заком. Виявилось, що в них дуже багато спільного. Навіть характери хлопців були схожі. Думаю, що ці двоє здатні сподобатися будь-кому. Вони мали якесь внутрішнє світло. Людміла ж вчила нас і далі премудростям вампіра, а Амаранта розказувала про особливості бойового стилю на Землі. Виявилось, що там багато цікавого. Мої ж здібності в бою в рази покращилися, і навіть Амелія була здивована. Звичайно, мені ще далеко до інших, але все ж я на правильному шляху. Та я не збиралася ставати смертоносним воїном. Мені вистачить і того, що я зможу захистити себе та своїх близьких.                                                                                                      

І все було чудово, доки в один день на нас знову не напали. За час навчання в Академії я навіть звикла до цього. Та й всі розуміли, що Легіон не заспокоїться. Кожна країна в небезпеці. І цього разу це були не лише вампіри, а й демони. Їх було стільки, що я навіть не могла в настрайшніших думках уявити. Виявляється напади на Академію були ще не значні. Зараз нам просто пощастило, що тут були Зак з Емі та Амаранта з Тоні. Вони могли допомогти нам. Реджинальду та Анастасії просто не дали битися, адже вони єдині смертні тут. Все-таки проти вампіра ці двоє довго не вистоять. Але не дивлячись на це, нам було дуже важко. І я відчувала, що ми навряд чи зможемо впоратися з цим. А вороги все прибували й прибували, і билися вони доволі непогано. Напевно це може стати нашим фіналом. Але не варто здаватися.                                                                                                                                        

І коли вже всяка надія була втрачена, величезна стіна вогню з'явилася переді мною, випалюючи все на своєму шляху. Проте якимось дивним чином оминала мене. Не одразу я здогадалася, що це Аларік використовує свою магію. Мені навіть вдалося його побачити. Та це було жахливе видовище. В очах хлопця танцював вогонь. Я жодного разу не бачила його таким. І так само швидко як це почалося, так і закінчилося. Але хлопець все ще стояв на одному місці. Не одразу його очі прийшли в норму, і це мене неабияк злякало.                                                                                                                                             

- Не треба мені дякувати. - нахабно посміхнувся він. - Я просто зробив те, що мав.                                 

Але цей хижий погляд пробирав мене до самих кісток. Я не впізнавала його. Хоча вампіри й були однією з найсмертоносніших рас, та це було зовсім інше. Таке відчуття, ніби я дивилася в очі зовсім іншому хлопцю. Це був не мій Аларік, і це справді неабияк лякало. Передчуття вампіра говорило мені, що це не зовсім Рік. Я пам'ятаю, як дещо було схоже, коли він тимчасово віддав контроль над тілом демону, аби врятувати всіх тоді від Бена на першому курсі. Невже і цього разу все повторилося? Якщо і так, то тепер все набагато гірше.