Глава 13

Цілий тиждень я активно тренувалася з мамою. І маю зізнатися, що мені неймовірно подобалися такі стосунки з нею. Стало в рази легше говорити та сприймати її. Після того, як вона розповіла мені правду, я спробувала зрозуміти її. І хоч не одразу, та змогла пробачити. Поступово вона вже переставала для мене бути Людмілою, могутньою першою вампіршою, а поверталася до ролі мами. Я бачила, що їй нелегко це давалося, проте вона ж намагалася. Це була нова роль для жінки. Її неабияк обрадувало те, що зовсім скоро приїде моя найкраща подруга - принцеса вампірів Дарсана Драгомір. Ну і з нею Зак. Куди ж вона без нього. Насправді я неймовірно скучила за нею, адже розмови по Сфері то зовсім не те. Та й їх так мало. Ми цілих три роки ділили одну кімнату, переживаючи неймовірні пригоди. Тому, я вже рахувала дні. А от матері було цікаво ще раз поспілкуватися з майбутньою королевою та її обранцем.                                                                                                                               

Лулу поїхала з Хейвенберду того ж вечора, одразу після нашої розмови. І я прекрасно її розуміла. Важко було зізнатися, та я навіть зраділа цього. Але колись ми знову зустрінемося. Я в цьому впевнена. Аларіка ж я бачила лише на тренуваннях та обідах, проте ми не дуже багато розмовляли. Решту часу він кудись зникав, не говорячи нікому ні слова. І я справді намагалася прослідкувати за ним, та він, використавши силу демона, зник. Хлопець відчував, що за ним слідкують. Не варто таки забувати, якою магією він володіє. Та все ж одного разу Аларік мене знайшов сам. Я якраз сиділа в саду, милуючись нічним пейзажем, коли він приземлився поряд. От чому всілякі такі розмови мають бути саме за межами палацу?                                                                                                                     

- Прекрасна ніч, чи не так? - посміхнувся він. - Одна з таких, коли хочеться милуватися зірками. Чи випити кров кількох білочок.                                                                                                                          

- А ти прямо романтик. Так почати, а потім... - я похитала головою. - Знаєш, коли починають говорити про погоду чи щось схоже на те, мене це неймовірно дратує. Ніби відтягують час, готуючись сказати щось неприємно. - одразу ж відрізала я. - Тому, якщо є щось сказати - краще говори одразу. Навіщо і так відтягувати час?                                                                                                                                        

- А з яких пір ми помінялися місцями? Це я в нас саркастичний та неймовірно гарний вампірчик. Не варто забувати про це, Ілларіє. - він відвів погляд. - Ти зараз займаєш моє місце, а я цього не люблю. - Рік посміхнувся.                                                                                                                                                 

- Ми знову перейшли до повних імен та незручності. Прекрасно. Стільки часу пройшло даремно. - я закотила очі. - Я вже звикла, що ти мене ненавидиш. Тому можеш нічого говорити та не нагадувати зайвий раз.                                                                                                                                                        

- Ілларіє, ти помиляєшся. Я не ненавиджу тебе. Насправді я... - але він не закінчив, дивлячись кудись позаду мене.                                                                                                                                                     

- Він тебе кохає, хіба це не очевидно? - роздався голос позаду мене. - Скільки можна говорити про такі безглузді речі?                                                                                                                                                   

Обернувшись, я не впізнала цю людину. Навіть запах був для мене не знайомим. Проте вампірське передчуття говорило, що він прийшов не з добром. Чудово просто, а в інший час вони не могли напасти? За мить з'явилися і його супутники, яких було досить багато. Та найбільше мене лякали очі, адже вони були червоні. Ще й ця швидкість. Тільки тепер я почала впізнавати запах. І це значить лише одне. Перед нами вампіри...