Аларік

Ця дівчина колись зведе мене з розуму. І колись я просто зірвуся, адже вона так сильно приваблює мене. Ілларія неймовірна, і досі тримає в себе моє серце. А от забрати я його не можу та й не хочу. Як можна бути настільки гарною та притягувати до себе? Як мені сказала сестра, то вона є для мене такою, адже почуття буквально осліплюють. Коли кохаєш, то усі недоліки відходять на другий план. Але я не можу бути поруч з нею. Особливо після того, як вона і сама мене покинула. Тепер в мене є Луїза, яка дуже багато значить для мене. Проте це не любов, а щось зовсім інше. Вона для мене ніби менша сестричка, яку потрібно оберігати. Хоча вона і небезпечна для інших, та я не хочу її ображати, та й сам не знаю, що відчуваю до неї.

Лулу дуже мила та добра, хоча в будь-який момент може перемикнутися на смертоносного воїна, що знищить все на своєму шляху. Це такий контраст, який неабияк мене дивував. І я б не хотів опинитись на місці того, хто її засмутить. Хоча я впевнений, що вона б ніколи не зашкодила мені. І дівчина подобається мені. Можливо не так сильно, як би мені хотілося, але все ж почуття якісь є. Я хочу, аби Луїза була щаслива, посміхалась та кохала по-справжньому. Та коли вона говорить про силу своїх почуттів, я не можу відповісти взаємністю. І це знищує мене зсередини.

А от Ілларія... Я не можу її забути. Вона завжди в моїх думках та серці, я не можу бе неї. Навіть тоді, коли був далеко від неї. Ті два місяці були найгіршими в моєму житті. Я хотів чути її, бачити. Не міг спокійно сидіти, поки біля неї там стільки молодих хлопців. Дарсана часто розповідала мені про те, як в них справи, та повернутися я не міг.

Що ж зі мною відбувається? Зовсім нічого не розумію. Невже так буде завжди? Та чи зможу я колись стати знову щасливим?