Глава 4

Що ж, от і Лулу прибула до палацу. І виглядала вона такою радісною та милою, що я не могла стримати посмішки. А коли вона ще й міцно обійняла мене, я забула про всі мої образи. До того ж, ну і що з того, що вона дівчина Аларіка. Він в праві зустрічатись з тим, з ким забажає. Не варто забувати, що ми обидва хотіли нашого розставання. Та як це пояснити своєму серцю, що кожного разу вискакувало з грудей, коли я бачила Аларіка. В пам'яті одразу спливали моменти наших стосунків, те як він обіймав мене. А ще наші поцілунки. Але це вже давно в минулому. Мені треба рухатися далі. Ми ж лишимося лише друзями. І все. Але чому від цієї думки мені ставало так погано. В будь якому випадку, я маю змиритись.                                                                                                                               

Лулу доволі просто та зрозуміло пояснювала, від чого не одразу, та все ж в мене виходили прийоми. Я навіть не думала, що вона настільки хороший вчитель. Не можу не помітити, що вона старалась легше бити, аби не зробити мені боляче. Яка вона все таки хороша. І чому ми не спілкувалися більше в Королівській Академії? Неймовірна дівчина. Якраз ідеальна пара для Аларіка. Через півгодини занять ми помітили, що в нас є глядач. І давно він тут? Рік стояв в дверях та спостерігав за цим дійством з наглою посмішкою.                                                                                                                                            

- Аларік, не очікувала тебе тут сьогодні побачити. Що, хочеш приєднатись до нас? - сказала Лулу. - Але боюсь це не твій рівень. Занадто складно. - посміхнулась дівчина. - Та й буде образливо, якщо ти програєш дівчині.                                                                                                                                             

- Оце от складний рівень? Та це дитячі забавки в вас, а не битви. Я бачив тренування Зоріни та Дарсани. От там точно б не кожен вистояв. - розсміявся хлопець, опинившись за мить поряд. - Ви ворога хочете перемогти чи розсмішити?                                                                                                   

- Ніби сам можеш краще. - парирувала дівчина. - Тобі Ілларія дасть фору, а вона тренується лише перший день.                                                                                                                                                    

Аларік повернувся та уважно подивився на мене. Від цього погляду мені хотілось кудись втекти, але я маю бути сильною.                                                                                                                                            

- А ти боїшся виступити проти мене? Занадто важко боротися проти свого хлопця? - він повернувся до Лулу. - Ну звичайно, образливо буде для принцеси воїнів програти простому вампіру. Я тебе прекрасно розумію.                                                                                                                                                              

Ох, а от це прозвучало як виклик. І, судячи з вигляду дівчини, він спрацював. Вона була готова добряче врізати вампірчику. Ну а я що? Я краще подивлюся на це та відпочину трохи. Та я цікаво подивитися як Лулу зітре цю посмішку з його обличчя.                                                                                                           

- Добре, ти і я, один на один в рукопашну. - сказала Луїза. - І подивимося, хто переможе. Але потім тікати буде пізно.                                                                                                                                             

- Прекрасно. Ілларіє, ти ж вболіватимеш за мене? - посміхнувся Аларік.                                                   

- Вибач, але я за Лулу. - я підняла руки. - Жіноча солідарність і все таке. До того ж я впевнена, що вона переможе.                                                                                                                                                          

- Ти розбила мені серце. - він вдавано схопився за груди. - Як же я тепер буду далі боротися з таким пораненням.                                                                                                                                                       

Та говорити далі було ні про що, адже Лулу нанесла перший удар. І Аларік доволі незграбно, проте ухильнувся. І надалі він не наніс жодної атаки. Це виглядало якось не дуже добре. Він серйозно думає, що переможе принцесу воїнів? Такий наївний. І тільки я подумала, що він просто впаде, як Аларік промовив.                                                                                                                                                           

- Ну добре, погрались і досить. - посміхнувся хлопець. - Тепер час реальної боротьби.                             

З диявольською посмішкою, він легко парирував удар, наносячи свій. Усі вони були блискавичні, проте хлопець намагався не завдати болю своїй дівчині. Від такого Луїза на мить втратила контроль, та швидко взяла себе в руки. Тепер я побачила її в повній бойовій готовності. Це ж як вона стримує себе зі мною. За п'ять хвилин вони зрозуміли, що це марно, адже важко визначити переможця. Та тепер ми обидві здивовано дивились на Ріка, який з посмішкою підхопив свою куртку, збираючись йти. Ми ж досі стояли в шоці. Та тут до мене почала доходити одна річь - якщо він такий добрий боєць, то чому сам мене не тренує? Для чого тут Лулу?