Глава 3

Вечеря проходила доволі... спокійно. Я очікувала чогось іншого. Реджинальд розпитував у Аларіка про Валорію, а от Анастасія лише мовчки спостерігала за всім цим. Їм подобалося слухати про нову для них країну, адже вони рідко виїжджають за межі рідного Хейвенберду. Великим здивуванням для мене стало те, що вона почала стосунки з моїм дядьком. Не так давно виявилося, що їх кохання взаємне, тому вони вирішили не витрачати даремно час. З однієї сторони, це дивно, адже він набагато старший за неї. Але з іншої, я помічала весь час, що вона має неабияку симпатію до нього. Сподіваюсь, вони нарешті стануть щасливими, адже обидва заслуговують на це. Анастасія чула нашу історію з Аларіком. І я дуже сподіваюсь, що не через її підказку він сидить зараз тут. Хоча, скоріше саме так і є, адже сам Реджинальд навряд чи придумав би таке.                                                                                                       

- Ілларії треба підтягнути і військову підготовку, адже в нас дуже неспокійний час. Однак я сумніваюся, що хтось з воїнів нашого королівства допоможе. До того ж ця людина має добре знати тебе, сонечко. - дядько звернувся до мене. - Зайвим це точно не буде. Можна було би попросити Дарсану, проте вона готується до ролі королеви, тому навряд чи зможе. - продовжував він. - Аларіку, може ти знаєш когось, хто би допоміг?                                                                                                                                                  

- Є в мене варіант, - він посміхнувся. - Моя дівчина Лулу принцеса воїнів, вона могла би допомогти. Та й ми вчилися всі разом.                                                                                                                                     

- Ти маєш дівчину? - здивувалась Анастасія.                                                                                                   

Так, стоп, що? Лулу зустрічається з Аларіком? Хоча цього якраз потрібно було очікувати, адже він завжди їй подобався. Та я все ж не очікувала цього. Я ж думала, що він буде страждати через те, що ми розійшлися, адже таке ж відбувалося і зі мною. Та Аларік впорався з цим набагато швидше, ніж я. Та і ображатися я не маю права, адже ми розійшлися з моєї ініціативи. Проте чому я не могла позбавитися ревнощів.                                                                                                                                     

- Так, ми вже місяць зустрічаємося. - він посміхнувся. - Вона дуже добре вміє битися, до того ж добре знайома з Ілларією.                                                                                                                                       

- Що ж, якщо вона погодиться нам допомогти, то це буде чудово. Ліє, ти зможеш захищати себе в майбутньому. - сказав дядько щиро. - Я сьогодні ж звернуся до неї з цією пропозицією, якщо ти, звісно, не проти.                                                                                                                                                            

- Не проти. - посміхнулась я. - Я буду навіть рада, якщо вона приїде.                                                         

Не буду ж я показувати свої справжні відчуття. Ще подумають, що я ревную, хоча насправді це саме так. Я рада за Аларіка. Десь в глибині душі. Проте не потрібно їм цього знати. Та й з Лулу в нас були непогані стосунки, тому при інших обставинах я була би рада, якщо вона приїхала би сюди. Та й дівчина не винна ні в чому.                                                                                                                            

- Я сам їй повідомлю. - відповів Аларік. - Думаю, вона погодиться.                                                            

Просто прекрасно. Що ж, завтра Лулу прибуде до Хейвенберду. А як я щаслива то. Буду щодня бачити, як Аларік її обійматиме. Але я ж сама хотіла розставання з ним. Та й досі не можу пробачити, що тепер я вампір. Емі та Рік стали першими представниками цієї раси, яких я змогла підпустити близько до себе. Особливо після того, як вампіри вбили мою матір на моїх очах. Шкода, що ми пам'ятаємо своє життя з самого дитинства. Це не те, що я хотіла би згадувати. Але потрібно знайти позитивні моменти в цьому. В палаці буде дівчина, з якою я зможу поговорити про все. Звичайно не так як з Амелією, однак теж не погано.                                                                                                                                        

Коли настала ніч, Аларік вчив мене премудростям вампіра. Все має свій запах. Навіть представники однієї раси мають якусь особливість. При хороших тренуваннях, деякі вампіри можуть навіть відчути запах смерті. І Аларік має такий дар. Ну, враховуючи, що в ньому живе демон, я вже нічому не дивуюсь. Але те, що я володію рідкісним даром телекінезу, стало великим здивуванням. А ще, якось вдалося зберегти здібність до перетворення на птахів. Ще стільки всього треба дізнатись. Та тепер я маю цілу вічність попереду...