Розділ І

Два місяці... Два місяці тому я закінчила Королівську Академію, проте повертатися зовсім не хотілося. Академія стала моїм домом, адже там я себе відчувала просто неймовірно. Там в мене були друзі, місце, яке б я могла назвати своїм домом. В мене був Аларік. Так, постійні небезпеки псували все, однак я знала, що є люди, що завжди допоможуть мені. Готуючися до ролі королеви, я вже була навіть не проти отримати трон. Навіть звикла до цієї думки. А тепер...                    

Все почалось з того, що я стала вампіром. Істотою, яку я боялася понад усе на світі. І хоч мій хлопець був принцом цієї раси, та страх нікуди не зник. При чому сталося це не з власної волі. Я помирала, а Аларік не зміг цього витримати та звернув мене. Напевно, на його місці я б вчинила так само. Занадто страшно було бачити, як на руках помирає коханий. Але тоді я цього не розуміла. І саме в той момент я його втратила. Так по-дурному влаштувавши істерику, хлопець більше і чути нічого не хотів про стосунки. Той раз став останнім для нас. І хоч як я не намагалася, та повернути нічого не можна. Я пережила це, справді.                                                                

А потім був найжахливіший семестр, який ми провели у постійних битвах проти Натаніеля і Легіону. Це було ніби в страшному сні, адже ми кожного ранку очікували нового нападу. Проте ми перемогли, та якою ціною. Досі ніхто не знає, де може бути Мелісса та Грегорі, але ми не полишаємо пошуків та сподівань на те, аби повернути додому. Вони блукають в часі, і лишається тільки сподіватися, що з ними все добре. Але вони дуже сильні, тим паче з даром Мелісси, а тому точно впораються.                                                                                                                                

Навчання закінчилось, і два місяці я провела у Валорії у своєї найкращої подруги Дарсани. На щастя, Аларік одразу ж кудись поїхав, в інші світи, аби знайти хоч якусь зачіпку. Тому тут навіть було спокійно. Я завжди любила цю країну. А після того, як стала вампіром, цей потяг став ще сильнішим. Саме тут було моє місце. Я відчувала це. Та от прийшов час повертатися в Хейвенберд. Але як народ сприйме те, що майбутня королева — вампір? Сумніваюся, що дуже добре. І як до мене ставитиметься Реджинальд? Впевнена, що він все ж прийме мене, адже дядько з самого дитинства став для мене другим батьком. А раптом все буде не так? І мені ж потрібно вчитися бути вампіром, адже в мене немає вроджених інстинктів. Одні питання, на які я зовсім скоро отримаю відповідь.                                                                                                                 

- Ну що ж, Ілларіє, ласкаво просимо додому. - сказала я. - На тебе чекає досить цікаве життя...