Сотня ударів

Лілія тікала з усіх сил, не пам’ятаючи, коли востаннє таким займалася. За долю секунди з будинку повилітали озброєні кийками фанатики. Їм тільки й було потрібно, щоб хтось з бунтівних підлітків з’явився на горизонті. Десяток дужих биків могли забити поліцейську не знімаючи маски.

— Стій, бридка потворо! — кричав високий чоловік з сивими скронями.

— Даремно ти пішла проти істинного слова! — додався писклявий голос жінки.

Поліцейська тікала, задихаючись від шаленого ритму. Нагріте за день повітря не сприяло марафону. Дехто з переслідувачів також падав, бо не міг наздогнати, але інші впевнено продовжували. Дозволивши собі на розі вулиць обернутися до натовпу, Лілія відчула, як повільно перенеслася у Раннє Середньовіччя і побачила мисливців на відьом. Разом з іншими біг Оникій Семенюк.

Добігши до перехрестя, Лілія дозволила собі зупинитися. Вона забула, куди краще тікати, щоб відірватися від переслідування. Поворот вліво виводив її прямо на поліцейський відділок, але ж там бісився натовп бунтівників. Їй не хотілося звести докупи підлітків та інквізиторів, влаштувавши криваву бійню.

— Повертай ліворуч! — підказав голос з телефона.

Лілія не поспішала виконувати його наказ, доки не помітила, що одна з груп наблизилася до неї з протилежного боку, намагаючись таким чином відрізати дорогу до центру. Вони патрулювали місто з подачі Оникія, наче у Середні віки, коли духовна влада частенько підміняла світську.

Не маючи вибору, Лілія повернула вліво і чимдуж побігла. Вона змогла віддихатися, однак більше фори від фанатиків не було. Вони теж відчували втому, та все одно одержимо рвалися разом із лідером за хуліганкою, щоб нагадати їй способи боротьби з відступниками.

— Цього не може бути. Ми живемо у добу інтернету!
Її слова були почутими. З телефону почувся сміх розробника додатку.

— Не всі, але Оникій точно! Він ставить ставки з церковних грошей.

Пробігши близько кілометра без поворотів, детектив помітила попереду новий натовп, який стояв на вулиці з кийками та металевими трубами, однак не поспішав кинутися до неї. Вона опинилася у старому кварталі й виявилася заблокованою. Попереду та позаду її гнала народна міліція.

— Що це за будівля? — звернула увагу Лілія.

Додаток не зволікав, маючи контроль над всіма камерами у місті.

— Перший поверх – бухгалтерія міської ради, другий – відділ освіти, а на третьому приймальні народних депутатів, які працюють від цього округу.

Не чекаючи дозволу, Лілія перестрибнула через старий паркан і побігла до дверей. Вони дивним чином виявилися відчиненими, наче так мало й бути. Знову виникло враження, наче автор додатку спланував наперед весь маршрут.

Поліцейська забігла всередину, але всі двері на перший поверх та другий виявилися зачиненими та запломбованим дивними хрестиками. Залишалося тільки бігти на третій.

Лілія зупинилася у просторому кабінеті і виглянула там через вікно. На екрані висвітився надпис: «Дозволений відпочинок!»

За мить весь задум маніпулятора розкрився у повній мірі. На площу до натовпу з ліхтарями та металевими трубами вибігла зграя Оникія, котра протягом бігу дивним чином збільшилася до кількох десятків осіб. Навпроти них стояла не менша група людей, до якої з-за спин вийшов інший лідер.

— Ти привів своїх бісів зруйнувати наш храм? — закричав Антоній.

— Ти відправив до мене свого провокатора? — заревів вслід Оникій.

— Нехай відпаде рука, яка прийшла грабувати дім Господа!

Жреці рвалися до бійки, наче п’яні підлітки біля бару. Лілія тільки в цей момент усвідомила, що додаток уже давно їх до неї підготував. Потрібно було тільки кинути сірник у порохову бочку, яка й без того могла підірватися. Вона картала себе, що не згадала раніше про заяви від обох громад про акти вандалізму та дивні погрози.

— Тобі й твоєму Богу нема місця у цьому місті! — закричав Оникій.

— Закінчилася епоха твоїх крадіжок! — відповів йому Антоній. — Нехай Бог покарає тебе руками праведників за гріхи твої бузувірські…

— Покарає мене? — зареготав Оникій. — Приготуйся пізнати справжнього Бога! — він вихопив палицю і побіг до супротивника. Той теж не став чекати. Їхні спроби захистити майно за допомогою народної міліції переросли у вуличні зіткненні. Ні один, ні другий, не знали, що поради кликати людей у ополчення їм дав не представник єпископату, а додаток Чорна Сова.

Дві чисельні групи людей відтворили битву, якої світ не бачив з часів Наполеона Бонапарта. Посипалися сотні ударів, почалися крики та плачі. З хат вибігали жителі району, намагаючись розтягнути масову бійку. Поліція цього зробити не могла, а рятувальники й так гасили пожежу школи, в якій хтось уже встиг підпалити кабінет директора та учительську. Почався хаос, який потяг за собою мародерство та розбій. Додаток вийшов з віртуального світу і почав керувати реальним. Межа, як виявилося, долалася за допомогою публікації.