Частина спільноти

Детектив відчинила запломбовані двері й опинилася на вулиці. Додаток чудово підготував маршрут, тому виникало враження, ніби його автор зламав американський супутник і використовував у власних цілях. Звичайна людина з провінційного містечка не могла володіти такими навиками.

— Ти надворі! — прийшло голосове повідомлення. — Вітаю з раундом!

Лілія присіла з телефоном у руці й раптом усвідомила, що розробник не всесильний власник кодів до супутника, а просто хакер, який зламав їхній сайт у відділку та позалазив до телефонів працівників. Через мережу людина стала такою беззахисною, що від одної думки про це ставало страшно.

— Відпочивати ніколи! — вистрибнула листівка із зображенням сови.

Лілія побачила на екрані заковану доньку і негайно піднялася за наказом. Додаток контролював її, не даючи жодної секунди на роздуми. Ворог хотів змісити слідчу думати зі швидкістю світла, щоб квест його не знудив.

— Як мені оминути натовп? — запитала Лілія.

Вона більше нічого не відписувала, усвідомивши, що ворог і так все чує. Він міг шпигувати за нею ще до фатальних пострілів у дочку та облоги.

— За двадцять кроків від тебе сміттєві баки! — прозвучала відповідь. — Там же ти знайдеш інвентар для наступного завдання та детальну інструкцію. За колег можеш не хвилюватися – їхні гріхи я вже відправив у міністерство.

Лілія не знала настільки швидко реагувати, доки суперник не підказав. Через хвилину під відео з’явився таймер з часом на виконання завдання, який не додавав впевненості. Детектив мусила докласти максимум зусиль.

Вона побігла до баків і без жодних мір безпеки перекинула кришку. Там уже лежали два сині пакети з відомого супермаркету. Перший не виглядав дивно, однак другий викликав у Лілії нові порції тривожних відчуттів.

— Ну, бери! — крикнула вона собі. — Часу на роздуми не має!

Засунувши руку у перший пакет, Лілія витягнула звідти спортивний костюм з блискавкою. На ньому вже був виведений логотип з Чорною Совою. Фосфорне зображення світилося при найменшому натякові на темряву. Окрім нього, у подарунок детективу дісталася пара кросівок у подібному стилі та звична для додатку маска із заклеєним ротом та очима.

Другий пакет не хотілося відкривати, але час невпинно закінчувався. За долю секунди Лілія просунула руку всередину, а тоді зойкнула і відступилася. До долоні прилип якийсь слиз з хробаками. Вона здерла з себе щойно одягнену на обличчя маску і виблювала на бетон все з’їдене протягом доби. У пакеті лежали кілька гнилих рибин у перемішку зі своїми нутрощами.

— Навіщо? — закричала Лілія.

— Ти вже поставила мітку на злодійства у поліції. Далі піде мова про Бога та збирання милостині на його честь. Ми дамо середньовічний концерт.