Зграя дрібних риб

Поліцейські витріщалися з вікон на натовп. Ніхто з них не очікував у провінційному містечку нічого подібного. Підлітки вийшли, наче на святковий карнавал, одягнувши костюми з масками. Спільними між ними всіма були тільки три ознаки: заклеєні кольоровими стрічками рот та очі, малюнок чорної сови та іграшкові водяні пістолети.

Лілія дивилася з вікна батькового кабінету, не приховуючи побоювань. Один з іграшкових пістолетів легко міг виявитися справжнім. Масовка могла відігравати відволікаючу роль, тоді як головний удар завдавався в іншому місці. Додаток цікавили найбільші корупціонери міста та ниці люди.

Поки Лілія роздумувала над побаченим, двоє високих чоловіків у масках кроликів з переклеєними ротами та очима винесли перед відділок величезну колонку, ніби до поліції хтось хотів звернутися і пояснити причини бунту.

За мить колонки ввімкнулися, а вслід за цим присутні у натовпі стали запалювати фаєри та стріляти феєрверками у повітря, показуючи іншим шлях.

— Друзі! — пролунав голос з колонки. — Ви вийшли з віртуального світу в реальний, переборовши страхи. Вас закликала Чорна Сова, а вона вважає рівними собі тільки тих, хто гостро відчуває нестачу справедливості. Так, це чиста правда! Наше місто тоне у болоті корупції, хабарництва та байдужості. Злодії, чиновники, бізнесмени крадуть у нас шанс на майбутнє, — голос звучав, наче удари грому, не даючи нікому шансів себе заглушити. — Вони давно зробили наш світ жахливим та небезпечним, загнали нові покоління у віртуальну реальність. А де нам ще жити, якщо вулиці сповнені небезпеки? Ми тікаємо у соціальні мережі, стаємо злими та покинутими, наче голодні собаки. Поліцейські, які мають рятувати, стріляють по нас і продають наркотики, — за мить на екрані з годинником, який здавна висів на міській раді, з’явилася фотографія генерала Марчука. — Для нас більше немає місця у химерному світі, тому ми стаємо аватарами у цифровому. Вони не задумуються, що ми живемо там, бо не хочемо жити поруч з ними. Їм здається, що ніхто не наведе порядок. Але ми могутні! Ми живемо у інтернеті, ми – діти інформації, творці ботів та вірусів. Для нас немає нічого неможливого і ми скинемо їхню диктатуру своїми методами.

Промова тривала, підігріваючи злість у бунтівниках. Маніпулятор налаштовував смолоскипи, готові собою запалити неправильний світ. Сказані слова могли підбурити до радикальних дій, після яких дороги до попереднього життя ніхто з підлітків не матиме.

Хтось мусив виступити проти слів ініціатора бунту і заспокоїти розігрітих дітей.

— Ми зграя дрібних риб, які готові згрупуватися і боротися!

З останніми словами з колонки несподівано відчинилися двері відділку. До підлітків у масках вийшов особисто генерал Марчук, який відмовився сидіти в кабінеті, поки хтось підбурював дітей до сутичок та протестів. Старий усвідомлював до чого може призвести відкрите зіткнення, тому був готовим пожертвувати собою, але не віддавати наказ почати силовий розгін.