Саймон каже

Поспілкувавшись з родиною Ярослава Луніна, Лілія згадала молодість. Вона тоді примудрялася поєднувати материнство з роботою. Батько наполягав на декреті, але вперта донька відмовлялася виконувати накази. Мама до смерті допомагала глядіти за Сашою, дозволяючи дочці реалізуватися.

Одного погляду на врятованого Ярослава вистачило, щоб впевнитися у правильному виборі професії. Він страждав на важкий недуг, але залишився живим.

З таким настроєм можна було їхати на розмову з батьком, яку так довго довелося відкладати. Саша теж трішки повеселішала, коли побачила, що її проблеми навіть наполовину не такі складні, як у Ярослава.

Дорога спекотним містом нагадувала пекельні випробовування. Їхати у відділок довелося через переповнений центр, де латали дірки в асфальті. Лілія ледь стримувалася, поступово втрачаючи не тільки терпіння, а й дорогоцінний час.

Вирвавшись з затору, вона натиснула на газ і зібралася на третій рвонути центром до відділку, однак сталося дещо, що змогло повністю поглинути її увагу. Саша не одразу помітила, на що відволіклася мама.

Лілія натиснула на гальма і вилетіла з машини. На її очах двійка копів заламували руки за спиною молодій дівчині, ровесниці Саші. Лице бідолашної прикривала дивна маска, тому вона не зазнала пошкоджень після того як копи повалили її на землю. Дівчина мала намір вилити червону фарбу на вітрину місцевого косметичного салону, однак не встигла цього зробити.

Лілія підбігла до колег і виставила перед собою посвідчення. Вона не могла дозволити їм так грубо поводитися на людях з підлітком. Потім ніхто не стане зважати на деталі справи, коли переглядатиме відео та фото синяків на подряпаних зап’ястках.

Помітивши детектива, патрульні зупинилися.

— Мамо, що вони роблять? — закричала Саша.

Її крик відволік увагу матері.

За мить з магазину вистрибнув високий хлопець у чорній масці. У руках він мав відро фарби. Підліток навіть не звернув уваги на уламки скла. Йому вдалося зберегти відро цілим і з розмаху вилити на патрульних та слідчу. Лілія зойкнула, не встигнувши зреагувати на напад.

Саша дивилася на вкриту червоною рідиною маму, стримуючи крик у грудях. Її мама не щадила себе, рятуючи життя. Вона не заслужила на таке приниження, однак розділила порцію ганьби з двома брутальними копами з патрульної поліції.

Навколо вкритих червоними плямами поліцейських за кілька секунд зібрався невеликий натовп, який негайно почав фільмувати.

Люди не соромилися знімати відео та фотографувати брудних копів. Для постмодерного суспільства така реакція на публічний бунт була природною і не могла викликати іншого сприйняття – тільки бажання поділитися цим всім у мережі з однодумцями та написати критичний коментар про поліцію.

— Ми мережа! — крикнув підліток з відром. — Ми реальність!

Один з патрульних відстрибнув від дівчини і повалив хулігана на землю потужним ударом у щелепу. Невеличкому соціуму тільки це було потрібно. Підлітки не просто принизили поліцейських, а й показали всім їхні методи роботи. Відео явно претендувало на статус вірусного.

— Це вам за корупцію та свавілля! — кричала скручена дівчина.

Хтось з натовпу підтримав бунтарку і зареготав, повідомивши всім.

— Та це ж свиняча кров! Так їм всім! Отримали по заслугах…

Лілія чула свист навколо себе, але ніяк не могла відвести очей від розбитого телефона затриманого юнака. Навіть через тріщини було видно, що з мобільника хтось спостерігає за ситуацією. Невідомий у страшній масці з переклеєним ротом та очима підняв праву руку вгору і помахав суперниці.