Під загрозою

Він чудово усвідомлював на що здатен додаток і підозрював, що й на друге завдання Чорна Сова вимагала від нього тільки принципової згоди. Не варто було погоджуватися до того, коли почув умови. Ярослав повторював собі це, але дороги назад справді не залишилося. Додаток більше нічого йому не відписував і це здорово лякало. Виходу з будинку не існувало.

Минуло кілька тривожних годин перед комп’ютером. Ярослав спершу писав десятки повідомлень, потім почав плакати і просити перед екраном не погрожувати від його імені, а вдосвіта навіть перейшов до активних дій. Йому захотілося зламати сторінку додатка і вийти на власника, однак віруси так швидко не могли допомогти реалізувати хитрий план. Часу не лишалося.

Врешті Ярославу прийшла ідея зламати сторінку дівчини. Він зробив це запросто, оскільки вона використовувала слабенькі паролі й навіть не блокувала доступ. Фермер нічого не шукав у її вподобаннях і не переглядав світлини – його цікавило тільки листування.

Відкривши повідомлення, Ярослав не стримався і ледве не закричав. Там уже знаходився відкритий лист одного з аватарів, які він використовував для публічного користування. Той бот був особистим, прикріпленим напряму до номера телефону батька. Відслідкувати його могли всі бажаючі техніки.

Не хотілося відкривати лист, щоб не бачити всієї правди, але Ярослав таки змусив себе зробити це. Не важко було здогадатися, про що там ішлося. Від імені Ярослава додаток пригрозив дівчині розповсюдженням компромату, якщо вона не виконає завдання. Поліція потім легко вийде не на слід Чорної Сови, а на обліковий запис хлопчика-відлюдника і назве його маніпулятором.

Ярослав швидко повичищав повідомлення, хоч і знав, що з інтернету ніколи нічого не зникає. Розробник Сови може легко скинути листування знову. Ці думки добивали його і змушували почуватися так само, як бідолашна Яна перед стріляниною. Вона знайшла вихід і вибралася з гри.

Щоб не лякати себе ще більше, Ярослав почав згортати всі сторінки. Як тільки світло в кімнаті згасло разом з усіма екранами, його почало турбувати бажання виглянути у вікно, наче там відчувалася чиясь присутність.

Відгорнувши штору, хлопець поглянув на вулицю. Варто було йому на мить показатися і тишу розірвав дзвінок мобільного. Ярослав затрясся і відпустив штору на місце, але телефон не припиняв дзвонити.

Вслід за першим пролунав другий дзвінок, а тоді третій та четвертий. Він мусив відповісти, щоб дізнатися до чого призвело спілкування з Совою.

Витримавши кілька нападів паніки, Ярослав натиснув на виклик і знову виглянув у вікно. Там на нього чекало дещо набагато страшніше за додаток.

— Я знаю, що це ти погрожуєш моїй дочці, малий збоченцю!

Він не міг нічого відповісти, скований ланцюгами страху. На протилежному боці дороги стояв переодягнений у чорну спортивку слідчий і дивився на його вікно, тримаючись у тіні старої липи.

— Якщо ти спробуєш опублікувати відео, я вб’ю тебе і твою родину, — погрожував розгніваний поліцейський. — Я завалю тебе, збоченцю. Не смій зачіпати мою дівчинку!

Розгніваний поліцейський кинув слухавку і побрів вулицею, не тямлячи себе від емоцій. Він виглядав так, наче прийшов розправитися з підлітком, аби не допустити ганьби дочки. Батьківські почуття занадто сильні.