3

  Цієї ночі старому спалося трохи важко,він постійно прокидався та дивився на Мері потім знову засинав.Незважаючи на своє важке положення, мала дитина спала неначе вбита,дуже міцно та доволі таки спокійно що здивувало старого. 

     Ранок.Сонце тільки почало давати перші промінці. Та кухар вже став та почав готуватися йти на роботу.Він подивитися на Мері яка прокинувшись мило позіхнула як кішка.Він посміхнувсята сів поруч.Пильно подивитися на неї.

-Мала,я йду на роботу,я не можу залишити тебе тут,ти підеш зі мною,можливо твоя мати прийде сьогодні.-він сидів та чекав на її відповідь.

-Добре дядьку-Мері мило посміхнулася та злізла з ліжка,він допомогою їй одягнутися в їх одяг та допоміг зашнурувати її шнури на чоботах.Він підвівся й сказав:"ну що пішли."

-Добре-вони спустилися та почали йти по вулиці було прохолодно та темно оскільки було дуже ,дуже рано

-Дядько ты завжди встаеш так рано?

-Так мала, в цей час я завжди йду на роботу,кухарі так роблять зазвичай, а ще в цей час приїжджають багато людей.Та я можу чути багато новин першим.

-Дядько а що я буду робити мені буде нужно просто сидіти та чекати на маму,чи можу я побавитися на вулиці?

-Звичайно ты можеш,це буде краще ніж ты будеш сидіти на пильно дивитися на людей, це не місце для такої малечі,але будь обережна,та дивися по бокам можливо й мати ты побачиш,далеко не відходь,та не забувадь іноді приходити до мене на кухню аби я знав чи ти ще жива,зрозуміла!?

-Добре дядьку,-кухар зайшов та пішов на кухню а мала Мері почала ходити по вулиці,було рано та люду було дуже мало,вона дивилася на все з зацікавленістю.Все було для неї новим.Для дівчинки яка жила багатим життям ,така вулиця як ця було невідомо чим, тут було брудно та було так багато стін,високих та чорних.Всі будинки нагадували в'язниці.Але небо було таким же як і у Британії блакитним і сонце було одне.Хоча в Британії більше туману та дощу.Потім Мері почула чиїсь голоси вона прислухалася,це були голоси дітей.Мала вирішила піти на голоси та подивитися що там таке, вона йшла поки не дійшла до площі  це була площа яка була більш освітленною та широкою,по ній ленко могло проїзати 5 карет,коли по звичайним вулицям тільки по одній,а в деяких місцях взагалі тільки половина.На цій площі вона побачила хлопця з золотим волоссям та блакитними очима,він був гарним та мав чудовий одяг,поруч стояли інші хлопці в такому-ж багатому одязі та декілька дівчат,але було видно що хлопчик з золотим волоссям головний, вони дивилися вниз на маленьку дівчинку в подряпанному чорному одязі та старих чоботах,вона сиділа на землі в неї було багато синців на руках та ногах,спідниця була мала на неї,в її очах були сльози.Хлопець зі своїми друзями дивилися на неї з верху вниз

-Ей ти як ти посміла ходити по тій же вулиці що й я,та ще й посміла подивитися на мене,тебе не вчили що так не робиться-він жорстоко посміхнувся- ти всього лиш бруд та ніщо більше, як ти посміла так ходити по цій землі,ти навіть рахувати не вмієш а про читання та математику я вже не кажу,та в школу така брудна дитина як ти не може ходити-він підійшов ближче до неї,всі його друзі сміялися з дівчинки та робили з неї різні жарти які були далеко не приємні.Він підійшов достатньо близько та став своїм чоботом їй на руку через що та закричала від болю-що невже тобі боляче,Давай плач,ты повинна пдакати.Та не забудь подякувати що такий як я даєтобі трохи уваги в свій дорогоцінний час. - він наступив трохи сильніше та посіхнувся, а його друзі реготали зі сліз дівчинки.Мері яка все це спостерігала не розуміла що та чому він робить біль цій дівчинці,але вона знала що це неправильно тому без думок підійшла до них та вдарила його ногою по його нозі.

-Ай,-він поклав свою ногу  подалі з руки дівчинки-що ти тут робиш,як ти посміла не знаєш хто я?-він подивитися на Мері яка була маленькою та худощявою.

-І хто ти такий,тебе батьки не вчили що ображати молодших,тим більш дівчат не дозволено?-він був здивований та розізлений на неї,його друзі всі відкрили роти,ця мала посміла таке сказати, хлопець син одного з Великих підприємців,батько якого може навіть лежати в грошах та вони не один раз ходили до короля,всі хочуть з ним дружити аби бути успішними а ця мала таке сказала йому.

-Якщо ти такий розумний -сказала Мері чому ти не підеш образити якогось дядька великого га!?Знайшов легку здобич?

-Мала ти. Ти. Ти.  ти  як взагалі посміла-хлопець почервонів він злості-сказати мені таке!Да ти ніхто аби казати мені таке!Ти дурна мала яка ніщо не вміє  та не знає, те що ми тут робимо не твоє діло, я еліта всіх еліт ,а ти просто смаркачка -він підійшов ближче до неї -відійти!і тоді я можливо й нічого тобі не зроблю я повинен закінчити роботу на тією нахабливою малою.

-Ні-Мері не відступила ні на крок,

-Ах,ти-він підійшов,підняв руку та вдарив її в лице, так що та впала ,та дівчинка з пошарпаним одягом подивилася на неї та почала плакати,Мері була шокована, а хлопець посміхався гордий собою, його друзі просто дивилися та потім почали також сміятися з Мері. Для малої Мері це було шоком її ніхто ніколи не бив раніше,через те наскільки поважним був її батько ,вона сиділа оговтавтуючись від удару,вона пам'ятає слова свого батька який сказав ніколи нікому не дозволяє образити себе.Мері встала та подивилася на хлопця який все ще сміялися її щока була червоною та її очі пильно дивилися на нього вона підійшла до нього та дала йому удар в щоку.Всі відкрили роти, друзі відійшли назад вони пам'ятають що останній людини яка посміла вдарити Робіна(ім'я хлопця)відрубали руку,а сам Робін був шокований тим що така коротенька та худощава мала посміла його вдарити,він палав від гніву та шоку.Та подивився на неї гарячими очима.

-Да як ти посміла,мене ніхто не бив так нахабно!,навіть батько,а ти мала навіть не з еліти Франції тут таке робиш,мій батько казав що я дуже розумний та в майбутньому буду великою людиною!А ты так нахабно вдарила мене,вставай на свої коліна переді мною та проси мене за своє нікчемне життя!