ГЛАВА 1

Темний, хмарний день. Дув сильний вітер, більшість хат були якісь сумні та хмурі. Річка текла, пригинаючись по камінню, а з іншої сторони простягався темний ліс. Такий темний, що навіть удень здавалося, ніби там уже ніч.

Я Северин Тихий, служитель сільської церкви. Я любив свою роботу, якщо не брати в щот дні похорон, коли я до похорону цілих три дні мав відспівувати померлого. Я бачив багато незвичайного.

Але коли мені сьогодні сказали, що в мою церкву принесуть тіло молодої дівчини, яка незрозуміло як померла, я відчув щось схоже на страх.

Вже принесли її, поставили перед іконами. Вона була настільки гарна: бліда, рижоволоса. Навіть мертва, а здавалося, ніби просто спить.

Ну, стемніло. Я вже почав відкривати молитовник, хотів усе швидше закінчити, бо не любив на ніч у церкві лишатися. Страшно було. То звуки якісь, то виття, а коли в темноті на ікони дивився, то аж до кісток пробирало.

Ну, почав я співати.

Холодно в церкві було. Вже через пару годин хрипло співав, але не зупинявся. І не дивився на неї. Співав із закритими очима, бо вже всі молитвослови на пам'ять знав.

І тут почув я дивний звук.

Ніби хтось шкрябає.

Шкряб... шкряб...

Не перестаючи співати, обернувся. Нікого. Тільки тіні коло дверей якось дивно згущалися. Я навіть подумав, що то від свічок так здається.

Ну, повернувся я назад до ікон, до дівчини мертвої глянув...

І бачу на її лиці усмішку.

Ні... не цю, що може бути в померлого на лиці.

А широку.

Дивну.

Моторошну.

Кровожерливу.

Я від страху почав співати голосніше, але трохи запинався. Голос сам дрижав, хоч я й старався того не показувати.

І враз кліпаю...

А дівчина знову лежить як звичайний труп.

Без усмішки.

Я довго дивився на неї, не розуміючи, чи то мені привиділося. Але більше до неї не повертав голови.

На ранок я був вимотаний і зразу пішов додому. Тільки рідні прийшли перший раз попрощатися з трупом.

Я вже додому дійшов, рясу зняв, положив її та на ліжко плюхнувся, зразу провалившись у сон.

Сниться мені, що стою я вночі в церкві з молитовником у руках.

Тиша.

Така тиша, що аж у вухах дзвенить.

Озираюся, а з тіней якбутo до мене руки тягнуться. Довгі, чорні, наче самі тіні ожили.

Я назад відступив і на труп дивлюсь.

А вона...

Сидить.

Голову на бік схилила.

Зіниці її білі.

А на лиці та сама кровожерлива усмішка.

Я тіки відчув гострий біль у плечі...
І проснувся.

Підбіг до бочки з водою, хапаю воду руками, а там бачу на моїй шиї укус. Кров по плечі тече й змішалася з чимось чорним.

Я зразу воду зачерпнув і промив рану.

Але та чорна жижа попала в рану.

І тут я відчув таку сильну, нестерпну біль, що аж закричати хотілося.

Якбутo розпеченими ножами нутрощі перемішують.

Мене почало тошнити.

Я схилився над підлогою...

І мене вирвало.
Дивлюсь я вниз, а те, що вийшло з мене, чорне.

Чорне, як та тінь у церкві.

Воно повільно розтеклось по підлозі.

Я злякався, відпригнув назад і сильно вдарився головою об полку.

В очах потемніло.
Останнє, що я почув перед тим, як відключитися, було тихе:

шкряб... шкряб... шкряб...