Чорна магія

Чорна магія

містика

хорор

Гра
  Він приходив і йшов, а потім знову повертався. Ламав ій обличчя своєю лукавою посмішкою. Вона ловила його усміх, питала:
- Ти біс?
  Він сміявся. Ствердно кліпав іі очима.
- Ти янгол?
Знов свердно кліпнув очима.
- Я тобі не вірю...
  Він грався нею, бо був, мабуть, дитиною. Звідки приходив, та куди йшов, вона того не  питала.
- Ти розумієш, що я доросла?
Сміявся, а потім шепотів ій у напівсвідомості:
- Це ти - моя дитина...
  Вона ставала дитиною з ним, сміялася та грала так щиро й відверто, як тільки могла собі дозволити. Вона була то холодною, то розпалювалася, іі відвертість була шаленою та несподіваною, наче укус отруйної гадини. Вона й сама ставала змією, вигинаючись у нічному самотньому танці. Танцювала в темноті, не запалюючи електрики. Електрика дратувала. Від неї з'валялись пекучі шрами на шкірі.
  Він сміявся з неї. Він дорослішав на очах. Закривав ій очі, закривав долонею ій рот, пестив іі тіло іі ж руками, і,  врешті,  шепотів:
- Я хочу тебе...
  Тоді сміялась вона.
  Ця гра продовжуватися день за днем, ніч за ніччю...
   - Ти навіжена...- шепотів.
   - Ти стала відьмою.
    Вона відчувала, як іі тілом пробігали невловимі ниточки енергетичних імпульсів, вони стікали іі волоссям та шкірою, заповзали в рот, розтуляючи іі губи,  висли, ніби знущаючись на одязі, пальцях рук та на ногах. Заповзали в шлунок, скручуючись там у клубок, вона ковтала іх цілими шматками. Вони висли на віях та кінчику носа. Іноді вона починала нестерпно чхати.
   Він водив іі за руку. Він ходив з нею усюди. Щось він шукав, щось він хотів знайти чи то у ній, чи то через неї. Іноді він був щасливий цією грою, а іноді він ставав мудрим та дорослим. Він хотів іі , як чоловік може хотіти жінку.
  Іх життя ставало усе більш таємничим, усе більш відкритим.

 

Біс
   Коли приходила ніч, вона сідала біля вікна. Одягала шовкову білу хустку та чорні шкіряні рукавички. Під рукавичками відчувала потоки енергії, що витанцьовувати на пучках пальців. Тоді ця енергія наче рвалася назовні, пальці тремтіти та воліли висвободитися з рукавичок, але вона не зважала. Пила гіркий чорний чай. Трохи злилася, набуваючи образу чи то невдоволеноі кішки, чи то вже зістарілоі самотньоі відьми, що згорблена та нікому не потрібна доживпє віку, вслухаючися лише в шепіт внутрішніх замовлянь та проклять.
   З - під хустки падали потоки цієї щільної енергії, вона чула потріскування та ламання якихось тонких променів на своєму тілі. Врешті, усе ж таки, розізлившись остаточно, відкрила вкладку з книжкою.
  Перша книга Адама виявилася сповнена дивних історій про янголів та Шість світів. Вона почула шум ходіння та падіння десь в темряві квартири. В голові промайнула думка: невже це заборона на книгу? Але через пару хвилин знову занурилась у читання. Через кілька хвилин двері кухні відчинилися і на порозі вона побачила високу темну фігуру з провалами замість очей, з довгими руками, що були наче вкриті шерстю.
- Янгол, - подумала вона. Він промовчав, просто пішов та встав у неі за плечима.
Вона дочитала книгу, перегорнувши останню сторінку, вона щиро здивувалась:
- Варкрафт - просто дитяча казка...
А на ранок, прокинувшись з важкою головою, стала збиратися на роботу. Вона про помітила щось незвичайне лише тоді, коли іі руки з очима зажили своїм життям. Руки забули, як одягати ліфчик, а очі з подивом розглядали цю річ.
  Вона щиро розсміялася та через пів хвилини іі руки вже вправно справились з задачею. Одягнувши решту одягу, помітила, що змінилась іі хода та навіть деякі жести.
   - Ти біс?
  Спитала вона. Він засміявся.
- Ти янгол?
  Він знову засмічвся...

Ніч
  На іі тілі щось ламалось і падало. Вона потягнулася усіми м'язами. А потім відчула, ніби щось щільне та тягуче почало звалюватися шматками, зісковзуючи шкірою, торкаючись іі ледь- ледь. Вона не була здивована. Вона вже давно перестала дивуватися.
  Він мовчав.
- Ти сьогодні хто? Дитина чи дорослий чоловік?
- Сьогодні я Чонгук.
- Реальний Чонгук?
- Нереальний...
   Він сміявся і водив іі очима по сиінах кухні.
- Ти все вже бачив. Чи уздрів щось новеньке?
- У тебе тут скрізь енергія висить.
   Вона подивилась навколо. Вона нічого не бачила, але тільки відчувала.
  Потім пила гіркий чай. Між ногами побігали імпульси енергії, було трохи боляче та лоскотно. Імпульси наче струмом пробивали по статевих губах та клітору. Іі пальці почали дрібно тремтіти.
- А це навіщо? Ви сказати, що більше це не потрібно.
  Іі головою ствердно кивнули кілька разів. Вона відчувала його міміку, емоції та навіть вчувала нотки його оксамитного голосу, що скрадливо щось нашіптував
  - Потрібно.
   Вона відчула всередині наростаючий гнів, але вирішила стримати емоції. Не можна було показати страху чи злості.
  Потім відчула, як руки потяглися вниз.
- Це робить мій син.
  Вона  скрутила долоні в кулаки. Він засміявся.
- Зараз відшльопаю , або дам по руках.
  Він пхикнув.
  Над нею ламалось небо. Ламалась земля під ногами. Вона стояла у темряві серед порожньоі вулиці. Обличчя обвівав вітерець. Вона ковтала це чисте повітря. Поки ій в очі не сипонула холодними бризками дощу.
  Відсутня скрізь, вона ловила ротом ці живі краплі. Ніколи вона не думала про те, що з нею таке станеться. - Ти тепер справжня доросла відьма.
  - Я ненавиджу тебе...
    Він зморщив носа та пхикнув, але вже не на неї, а на іншу.
  Він дійсно став дорослим чоловіком. Вона відчувала як важчає його голос, руки, енергія...
 

Блудниця
  Вони пішли від неї вдень. Коли золотисті промені передвесняного лютневого Сонця нагло переплелись з її волоссям, промені лізли за комір, лоскотали долоні, перепліталися з пальцями, висли  на віях.
   А янгол разом з бісом зникли, як не бувало. Вона була задоволена. Можна було залишитися сам-на-сам зі своїми думками, планами, мріями. Вона воліла залишитись сам- на- сам з весною, що от-от мала була би прийти, вдаривши по усіх сонячних струнах.
   Вона врешті почула тишу всередині себе.
   Зник безнадійний плач і лемент. А вона любила тишу та весну. Дві потужні сили, що пробуджували в її тілі те саме, що рвалося жити й кохати.
   Її творча енергія так само починала бити ключем. І знову почала писати вірші. Після року безнадії після хвороби це було тим, що наповнювало її надіями.
  Вони пішли, але потім повернулись.
  Довго сміялася. Трохи плакала. Власне, це була не її ідея, але вона любила все незвичне та оригінальне.
   Вона створила образ юної беззахисної проституточки, яка безмовно виконала усі її забаганки. Потім відправила її в монастир молитися. А біс, образившись на неї за цей дикий жарт, пхикнув їй в обличчя.
Янгол обсміяв їх усіх трьох разом з просту точкою, яка здивовано підняла невинні очі на вівтар, з якого спозирали на неї глибокі сумні очі святої. Проституточка сумно зітхнула та знову поринула в молитву.
- Віддай її мені, - прогудів біс.
- Ні, я її канонізувала.
- Ну ти й відьма, - відповів біс та надовго замовчав.
   Вона знову сміялася.
   Біс бісився, але вона залишилася незворушною і проституточка залишилася в монастирі під наглядом святої. Разом вони там молилися та згадували світське життя, іли та любили одна одну. Ім більше нема чим було зайнятись.