Чорна кішка

Усі мріють про першу ідеальну зустріч та перше ідеальне побачення. От тільки чомусь Всесвіт бажає, аби все було інакше.

Влаштовуючись на роботу, двадцятирічна Оріана гадала, що продавати квіти це романтично, а насправді ні. Аж ніяк. Ті, хто купує в тебе квіти навіть не звернуть на тебе увагу. Хіба що спитають, які краще підійдуть для їхніх коханих та й по тому. Проте Оріана не може кинути цю роботу, бо має платити за квартирку, яку знімає у товстуватої жінки. До речі, прискіпливої роботодавиці, яку зве «Петрівна». Та якщо не зважати на нудні часи за прилавком, то життя Оріани можна назвати цілком хорошим. У неї є все необхідне: дім, подруга та кицька. Чорна кицька, що живе під старим деревом якраз біля крамниці з квітами. Мабуть, єдине створіння, яке з нею завжди поруч.

– …Дівчино! Скільки можна вже чекати? Ви завернете цей клятий букет колись чи ні?

– Е, так-так! Пробачте, пане, ось Ваші хризантеми.

– Я просив лілеї.

– Ой, вибачте, будь ласка, ще раз…

Знов замріялася. То й не дивно. Орі уявляла, як буде приємно жінці цього поважного чоловіка, що стоїть зараз перед нею. Дівчині ніхто не дарував квітів. А хотілося ж, бодай одненьку! Навіть звучить смішно, що квіткарці ніколи не дарували букетів.

Годі бідкатися. Є щось в роботі й приємне. От, наприклад, коли отримуєш зарплату й по праву можеш нагородити себе посиденькою у дорогій кав’ярні. Сісти на веранді й увімкнути в собі режим «Релаксейшн». Дістати книжку з пом’ятими від читання сторінками, посьорбати ароматну кавусю й з’їсти добрячу кількість печива «Горішки». Знов замріятися. Допити каву й згадати про потребу економити. Пожалітися про це кішці.

– Дівонько, лілеї!

– Так-так, пане!

Ось іще один пішов покупець з букетом. Орі вже зібралася зайнятися своїми справами, як от у дверях з’явилася нова чоловіча постать.

– Ви продаєте каву?

– Ні, але продаю квіти.

Оріана оком оцінила нового відвідувача. Простий, молодий, усміхнений. Переплутав крамниці, значить зараз піде й можна розслабитися. Але не зараз.

– Які Ви продаєте квіти?

– Різноманітні. Великі й малі, усі свіжі.

– А які порадите?

– Дивлячись кому даруватиме.

Орі ліниво закрила журнал та заховала під стіл. Провела чоловіка в оранжерею та показала увесь асортимент. Той щось подивися, покрутився й пішов.

Оріану трохи дивували люди, які нічого не купували, адже товар був хороший. Роботодавиця показала їй, як вона має оживляти зів’ялі квіти. Петрівна не любила, коли хтось марнотратив. Тому дівчина була змушена щовечора додавати трохи хімікатів у воду, обдирати сухі пелюстки й подекуди вставляти в стебельця дроти, щоб рівно стояли. Та й в цьому було щось приємне – опісля вона зачиняла крамницю та йшла з роботи.

– Це не кав’ярня.

– Так, це я вже знаю. Хочу купити квітів.

Той відвідувач знову завітав до крамниці. Оріана піднялася з місця й повторила екскурсію оранжерею. Чоловік купив одненьку гілку польових квітів й пішов. Потім, після двох чи трьох годин, він повернувся й купив ще одну гілочку.

Покупець виглядав дещо дивним. Оріана спочатку не зважала на це, та потім її це почало хвилювати. Молодик став майже щодня заходити до неї й купувати квіти. Вона розповіла роботодавиці про це, та жінка лише всміхнулася:

– Нехай заходить скільки хоче. Більше грошей заробимо.

Поволі Оріана звикла до постійного приходу чоловіка. Він приходив в один й той самий час протягом тижня. Що ж, була, так би мовити, «гарантія», що каса жодного дня не буде пустою. Якось цей постійний відвідувач прийшов однієї нудної неділі:

– Добридень.

– Добрий. Вибачте, але сьогодні польових квітів немає.

– Гаразд.

– Як Вас звати?

– Устим. А Вас?

– Орі.

– А що ще можна дарувати дівчатам окрім букетів? В мене є кохана і я хочу її здивувати. Розумієте? Саме здивувати.

Оріана проконсультувала. Час вже зробити цю послугу платною. О, скільки всього можна дарувати! Орі захоплено перелічила чималий список, а Устим уважно її вислухав, розпитуючи про деталі.

– А чи не банально дарувати шоколад?

– Якщо Ваша дівчина його любить, то не банально.

– А чим ще можна здивувати?

– Відведіть в кафе. Сядьте на веранді й замовте десерти.

– А є кращий варіант?

Оріана задумалася.

– Може все ж купите квітів? – запропонувала вона.

– Гаразд. А які особисто Вам подобаються?

– Поліантеси.

Устим сам пройшов до оранжереї та вибрав найгарніші поліантеси, які там були. Опісля підійшов до Орі й простягнув їх.

– Сто дев’яносто гривень, п’ятдесят копійок. Запакувати?

– Так, будь ласка, на Ваш смак.