«Ми з попелу — але разом»

Попри всю силу, вплив і темряву, яка завжди оточувала їх, найсильніше, що тримало їх обох на поверхні — була любов. 

Їхні стосунки не починались легко. Це була війна характерів, глибока довіра, зрада й прощення. Але після всього пережитого, Олівія знала:
Ліам — її тил. Її опора. Її дім. 

Він запропонував їй одружитися просто — не пафосно, не публічно, а в момент, коли вона найбільше цього потребувала.
Вона повернулась пізно ввечері з чергової місії. Очі — втомлені, руки в крові. А він просто стояв на кухні, готував чай і сказав: 

— Досить. Хочу, щоб ти була не просто головою імперії. А моєю дружиною. 

Вона мовчала. Потім сіла, засміялася. А потім заплакала.
І сказала:
— Так.


Весілля було  розкішним, та
незабутнім.
Це весілля не було просто святом.
Це було посланням світу:
Чорна Корона — не лише мафія. Це династія. І вона непохитна. 

Церемонія відбулася у величезному особняку на узбережжі Сицилії, який колись належав старим союзникам.
Відреставрований, укритий білими трояндами й чорно-золотими стрічками, він тепер став їхньою сценою.


Біля арки, прикрашеної чорними й фіолетовими трояндами, зібралися лише ті, кому вони довіряли.
— Кріс, брат Олівії, — з усмішкою на обличчі, що нарешті стала щирою. 

— Їхні найближчі союзники — ті, хто пройшов із ними через вогонь: Джош, Рейна, Міккі, Селін.
Гостей було близько п’ятдесяти.
Не багато, але кожен — ключова фігура у їхньому світі. 

Це була не просто церемонія — це був новий початок. 

Олівія була у сукні з відкритими плечима, ніжного срібного кольору.
Ліам — у чорному, класичному костюмі. Без краватки. Без зайвого.
Коли вона йшла до нього — вона більше не почувалася главою мафії. Вона була просто жінкою, яка нарешті дійшла додому. 

— Я обіцяю захищати тебе не тому, що ти слабка, а тому, що ти — моє серце, — сказав він під час клятви. 

— А я обіцяю тримати тебе за руку навіть тоді, коли світ знову впаде, — сказала вона. 

Вони обмінялися кільцями. І цілувалися довго, під шелест вітру, плескіт фонтану і щасливі сльози на очах гостей. 

Після церемонії вони  святкували гучно.
Сиділи за довгим столом, застеленим чорним оксамитом, із золотими приборами.
За безпекою стежили з дахів. Але сам факт весілля вважався священним — навіть вороги не ризикнули б. 

Кріс виголосив тост: 

— Коли серце мафії б’ється в унісон із іншим серцем — народжується не просто союз. Народжується сила, яку не зламати. За них!



Танцювали під живу музику — оркестр із Відня грав на фоні заходу сонця.
Вогні навколо палацу запалали, мов зорі.
Небо над ними вибухнуло феєрверками — чорне, золоте й фіолетове.


Уночі вони зникли з натовпу, просто вдвох.
Сиділи на даху, де їх ніхто не чіпав.
— Думаєш, ми колись матимемо спокій? — тихо спитала Олівія.
— Можливо, ні. Але ми завжди матимемо одне одного. А це важливіше.




Того вечора весь мафіозний світ визнав:
Чорна Корона більше не належить страху. Вона належить любові. І вона править. 

— Я завжди думала, що коли я вб’ю того, хто зруйнував моє дитинство, я стану щасливою.
— І що? — запитав він. 

— Я не стала. Поки не зустріла тебе. 

Він мовчки взяв її руку.
А вона заплющила очі.
І вперше за довгий час — заснула без страху.