«24 години»

Після отримання інформації про те, що Аріану помітили неподалік, ми з Ліамом не втратили ні секунди. Кожна хвилина могла стати вирішальною, а кожен крок — наблизити нас або віддалити від правди. Ми зібрали найнеобхідніше — зброю, засоби зв’язку, кілька гаджетів для спостереження — і миттєво вирушили. 

Ніч була холодною, але наповненою тривогою. Наші тіні розтягнулися довгими плямами під ліхтарями, що миготіли нерівним світлом, неначе попереджаючи: ми увійшли в чужий світ, де кожен звук може бути пасткою. 

Аріана вийшла з готелю спокійно, майже знехотя, наче нічого особливого не сталося. Її рухи були впевнені, безтурботні — і в цьому було щось тривожне. Ми йшли за нею, виважено, не підходячи близько, заховані у темряві. У вузьких провулках, де світло ледве пробивалося крізь густі дерева і старі стіни, навіть вітер мовчав. 

Вона дійшла до старої, напівзруйнованої будівлі, де запах вологої цегли і запліснявілого дерева змішувався з нічним холодом. Ми затихли, прислухаючись до найменшого звуку. 

З темряви з’явився чоловік — високий, загорнутий у темний плащ, з глибоко насунутим капюшоном, що приховував обличчя. Вони почали говорити, не здогадуючись про те, що їх слухають. 

— Ти виконала завдання? — запитав чоловік голосом, що не терпів зволікань. 

— Майже... — відповіла Аріана, голос її звучав холодно, але з легким тремтінням. — Я поранила ту дівчину з Чорної Корони. Куля влучила, але вона вижила. Коли вона повернулася і представила свого хлопця як нового члена організації... я побачила свого брата. І зрозуміла — треба тікати. Він мене розкусить, надто добре мене знає. 

— Ти приїхала сюди, не завершивши справу? — голос чоловіка став ще більш різким. — Ти привела брата! Ти усвідомлюєш, що тепер нас можуть вирахувати? Ти впевнена, що за тобою не стежать? 

— Впевнена, — відповіла Аріана. — Вони поняття не мають, де я. 

Раптом з темряви пролунав мій голос — холодний і впевнений: 

— Ой, тут ти сильно помиляєшся, Аріано. Вони давно тебе викрили. 

Аріана різко обернулася, і її обличчя побіліло. 

— Олівія... Як? Як ти мене знайшла? 

— Ти маєш непогані акторські здібності, — відповіла я, посміхаючись крізь зуби, — але зробила одну фатальну помилку — недооцінила мене. 

Вона спробувала втекти, але Ліам, швидкий як тінь, схопив її однією рукою, притиснувши до холодної стіни. 

— Ти справді думала, що зможеш втекти, сестричко? — його голос був сповнений гніву і розчарування. — Ти навіть не уявляєш, наскільки я злий. 

Я звернулася до чоловіка в капюшоні: 

— І ти, незнайомцю, мав шанс піти, поки міг. Але тепер усе скінчено. Ця будівля оточена, і наші люди всюди. 

Ми зв’язали їх і відвезли в укриття. 

Ліам поглянув навколо і спитав: 

— Чому ми їдемо до готелю? Ти казала, це прикриття. 

— І справді так, — відповіла я. — Але під готелем — справжня база Чорної Корони: тренувальний комплекс, технічне обладнання і камера спостереження, що контролює всю територію. 

— Ти мене дивуєш щораз більше, — посміхнувся він. 

— І що? Тепер боятимешся? 

— Навпаки. Любитиму ще сильніше. 

У підземеллях бази ми обережно вивчили вміст телефону Аріани. Серед контактів знайшли номер, підписаний як «А.» — ймовірно, це ім’я або кодове позначення голови організації. 

Тепер перед нами відкрилась нова сторінка у цій війні — війні, яка об’єднала кров, зраду і правду в один клубок, що потрібно розплутати.