«Знайомства і тіні минулого»

Після кількох тижнів інтенсивного відновлення мене нарешті виписали з лікарні. Ті білі стіни, які стільки часу бачили мою слабкість, залишилися позаду, а я знову могла ходити власними ногами — хоч і не так швидко, як раніше, але без сторонньої допомоги. Відчуття свободи було неймовірним, і кожен крок наповнював мене новою надією. 

У той день біля входу в лікарню зібралася наша маленька родина — Кріс, Ванесса, кілька близьких зі "Чорної Корони". Повітряні кульки, торти, щирі обійми — усе це було, наче сцена з фільму, в який я неначе знову потрапила. Мої очі наповнилися сльозами радості, а серце билося від вдячності. 

І ось, як ніби у фінальній сцені, з'явився він — Ліам. Він стояв на відстані, тримаючи в руках великий букет червоних троянд, а в іншій руці — маленьку оксамитову коробочку. Його очі світилися ніжністю і невимовною турботою. 

— Для тебе, — сказав він, простягаючи коробочку. Усередині мерехтіла золота підвіска з блискучим червоним камінчиком. — Щоб завжди пам’ятала: твоє серце — найцінніше, що я маю. 

Я прийняла подарунок, відчуваючи, як щось всередині мене розплавляється від любові і тепла. З того моменту ми офіційно стали однією командою, однією сім’єю. 

Ліам зробив більше, ніж просто залишився поруч. Він приєднався до "Чорної Корони". Його перше татуювання — чорна корона на шиї — було не просто символом. Це був знак довіри, сили, приналежності. Татуювання, що майже дотикалося мого, наче обіцяло, що ми тепер назавжди пов’язані. 

Кріс, хоч і довго був настороженим, нарешті відчув полегшення. Він побачив, що я поруч із людиною, якій можна довірити життя. Це був важливий момент — мить, коли стіни недовіри почали руйнуватися. 

Ми вирішили почати новий етап життя. Купили невеликий, але затишний будинок недалеко від університету і бази організації. Речі були зібрані, попрощалися з родиною, і почалося наше спільне життя — спокійне, але наповнене смислом. Літо дало нам можливість проводити багато часу разом: довгі прогулянки під зорями, теплі вечори вдвох, поцілунки під тихим дощем. Ми навчилися бути щасливими у тиші, без зайвих слів. 

Та одного вечора я зрозуміла, що Ліам досі не знає моїх друзів — тих, хто вже давно став моєю другою сім’єю. 

— Ліам, — сказала я, — збирайся. Сьогодні знайомишся з моєю командою. 

— Справді? — він усміхнувся з легкою долею хвилювання. — А раптом я їм не сподобаюсь? 

— Не сподобаєшся — виживеш, — пожартувала я. — Але не сподобаєшся тільки якщо не встанеш зараз з ліжка. 

— Гаразд, командире, — відповів він і з’явився біля дверей. 

Приїхали до штабу "Чорної Корони". Відразу при вході мене оточили щирі привітання — обійми, посмішки, жваві розмови. Я офіційно представила Ліама як свого хлопця і нового члена організації. Коли вони помітили татуювання на його шиї — питань не залишилося. Він тепер один із нас. 

Раптом я почула знайомий голос: 

— Олівія, з поверненням. 

Я повернулася і побачила Аріану Блейк. Ми міцно обійнялися, а я, тримаючи Ліама за руку, почала представляти команду: 

— Це Дерек Хант, Емілі Брукс, Ейден Роус, Скарлетт Найт… 

Але коли дійшла до Аріани і помітила, як вона дивиться на Ліама, а він — на неї, щось у грудях стиснулося. 

— Ну, привіт, брате, — сказала Аріана з легкою, майже лукавою посмішкою. 

Мене буквально розірвало від здивування. 

— Так, давно… І краще б ще довше, — холодно відповів Ліам. 

— Ти ж не казав, що у тебе є сестра?! 

— А ти не питала, — байдуже відповів він. 

— Ви завжди були такими холодними одне до одного? 

— Довга історія, — сказав Ліам. — Розкажу колись, потім. 

Аріана підійшла ближче до мене і шепнула: 

— До речі, я їду в Канаду на кілька тижнів. Особисті справи. Не проти? 

— Звичайно, — відповіла я, приховуючи неспокій. 

Вона пішла, а у моїй голові блискавкою пролетіла думка: "Їх бачили в Канаді…" 

Серце моє стислося. Я не хотіла вірити, що це може бути більше ніж співпадіння. 

Згодом я зрозумію — це не випадковість. 

Це було початком нового полювання.