«Там, де народжується сила»

Вечір опускався повільно, ніби сам світ намагався приглушити бурю, що вирувала в мені. Повітря було насичене вологою, і дощ усе ще лив, ніби прагнув змити з мене тягар цього дня. Після нашої розмови з Крісом я мала відчути полегшення — я сказала йому правду. Про себе. Про "Чорну Коронy". Про те, що я стала тим, кого всі бояться. Та замість полегшення було відлуння його слів: 

–"Будь обережна, Олівія. Я вже втратив батьків одного разу. Не дай цьому статися знову."



Ці слова з’їдали мене зсередини. 

Я мовчки блукала вулицями, уникаючи дзвінків, повідомлень, навіть власних думок. Люди навколо квапилися додому, ховаючись під парасольками, але мені було байдуже. Я була частиною світу, якого вони не розуміли. Світла ламп блищали в калюжах, відбиваючи мої кроки — єдину тінь, яка залишалася мені вірною. 

Я не знала, куди йду. Лише хотіла подалі. Від відповідальності. Від Кріса. Від себе. 

Та чим далі я йшла, тим сильніше щось стискало мене зсередини. Розмова з братом розкрила глибину нашого болю. І хоч він намагався бути твердим, я бачила в його очах — страх. Він не хотів втратити ще когось із родини. Він бачив у мені не лише лідера мафії, а насамперед свою молодшу сестру. Ту, яку колись обіцяв захищати. 

Я присіла на лавку в старому парку, де колись ми із братом грали в дитинстві. Все змінилося. Дерева були більші, темрява — глибша, а я — зовсім інша. Я відчула, як на щоках змішались краплі дощу й сльози. Тихі, невидимі. Вони були для мене. Не для світу. 

У той момент я зрозуміла: я більше не маю права бути слабкою. Світ, в якому я живу, пожирає тих, хто вагається. І якщо я хочу захистити тих, кого люблю — я маю стати сильнішою. Жорсткішою. Мудрішою. 

Мої пальці стиснули підвіску на шиї — символ "Чорної Корони". Вона пульсувала холодом, нагадуючи про вибір, який я зробила. Я знала, що назад дороги немає. 

"Я не допущу, щоб твоя тривога стала реальністю, Кріс. Я виживу. Я стану тією, кого не зламає ніщо. Навіть моя власна тінь."



І з цією обіцянкою — самому собі й тим, хто ще довіряє мені — я встала. У грудях стиха горіло нове полум’я. Сила. Не від злості. А від болю, що навчив мене — найстрашніша війна відбувається не вулицями… а всередині тебе.