23

Єва стояла перед дзеркалом і знову уважно роздивлялася своє відображення. Вона була одягнена в обтягуючу темно-червону сукню зі спокусливим декольте, що сиділа на ній, як влита. Але вже за мить дівчина дістала з шафи довгий чорний трикотажний светр розміру оверсайз і одягнула зверху на вечірню сукню. Поглянула ще раз у дзеркало — нормально. Правда, тато може бути незадоволеним таким “прикидом”, але йому все одно не вгодиш. 

Коли вона, навчаючись у школі, ходила в міні-спідничках та джинсах-скінні, які були такими тісними, що в них незручно було сидіти, він бурчав, що світ котиться незрозуміло куди. Тепер, якщо вона прийде на вечірку у якомусь страшному балахоні, з “хвостиком” на голові і без косметики — він має бути, згідно цієї  логіки, у захваті. Та стовідсотково вона потім вислуховуватиме нотації про те, що спеціально вирішила познущатися з нього та його ідеї “знайти їй пристойного хлопця”.

Але Єві, чесно кажучи, було по фіг. Обіцяла прийти і посидіти з ними годину — прийде і посидить. А щодо зовнішнього вигляду жодних умов не було.

З батьком, його дружиною та тим Віктором вона домовилася зустрітися о шостій вечора. А Владові сказала, що прийде на сьому. Вечірка тоді буде в розпалі, людей багато, тож, дуже хотілося сподіватися,  він не зустрінеться з її батьком. А вона встигне трішки підкоригувати свою зовнішність. 

Для цього у сумочку відправилися перука та косметичка, в останню хвилину вона згадала про темні окуляри — і теж закинула їх туди. Все, можна вирушати. Прихопила з тумбочки ключі від машини і вийшла з дому.

***

На День святого Валентина погода вирішила зробити жителям міста сюрприз і надолужити безсніжні Новий рік та Різдво, засипавши вулиці цілими кучугурами, які дорожники встигали розгрібати з перемінним успіхом. Тож, незважаючи на вихідний день, заторів було чимало, і Єві довелося добряче понервувати, перш ніж вона проїхала через усе місто до нічного клубу, де, певно, вже чекав на неї батько. 

Залишивши машину на стоянці, вона швидко покрокувала до головного входу. Гардеробник поглянув на неї трохи дивно, коли дівчина зняла дорогу шубку, а під нею виявилася одежина у стилі “прощавай, молодість!” Але хлопець розсудив, що у багатих свої причуди, посміхнувся і побажав гості закладу приємного вечора. 

Вона увійшла до зали і озирнулася навколо. Вечірка лише недавно почалася, на сцені виступали нікому не відомі юні дарування, котрі мали бути “на розігріві” у більш популярних артистів. Половина столиків ще залишалася порожньою. Проте свого батька і його супутницю вона побачила відразу та попрямувала до них. 

Першою її помітила мачуха і презирливо скривилася. Однак це була тільки мимовільна реакція, яку жінка сама не контролювала. А вже за мить її доглянуте личко розпливлося в посмішці:

 — О, Євочко, рада тебе бачити, — промовила вона, встала з-за столу і розцілувалася з пасербицею. — Щось ти зовсім про нас забула, в гості не заходиш…

Єва й раніше не ходила до них в гості — з принципу, бо не переварювала нову батькову дружину. Але говорити це в лоб не мало жодного сенсу.

 — Добрий вечір! — привіталася вона. — Останнім часом я дуже зайнята на роботі, тому майже нікуди не ходжу…

 — Так, так, — закивав головою її батько, піднімаючись з-за столу та відсунувши для доньки стільця. — Ти стала справжнім трудоголіком. Твій керівник про тебе добре відгукується, до речі. 

 — Он як, — Єва кинула погляд на молодого чоловіка, який саме підходив до їхнього столика. Мабуть, це і був той самий Віктор.

 — О, Вітю, ти вже повернувся, — підтвердив її здогад батько. — Доню, дозволь відрекомендувати тобі сина мого хорошого друга і ділового партнера — Віктора Яценка. Він просто в захваті від твоєї сторінки в Інстаграмі!

Єва вже кілька місяців взагалі не заходила в Інстаграм, тому невизначено знизала плечима. Вже й забула, які там  останні викладала фото — щось зі студентських посиденьок.

 — Вітю, а це Єва, — не вгавав Вірський. — Моя гордість і надія української журналістики!

 — Дуже приємно, — кивнув  набундючений Вітя. — А в якому виданні ви працюєте?

 — В журналі “Джентльмен”, — недбало мовила Єва, всідаючись за столик і відразу почавши накладати на тарілку їжу. Поки вона збиралася на вечірку, не було часу пообідати, а ще ж довгенько довелось добиратися до клубу. Вона відчувала себе голодною, як вовк.

 — Цікаво, — брови Віктора трохи піднялися. — Я колись читав цей журнал. Він якийсь… не дуже жіночний.

 — Звісно, бо це журнал для чоловіків, — відповіла Єва, відкушуючи щматок канапки.

Мачуха поглянула на Віктора і ледь похитала головою — мовляв, отака вона вже є, не зважайте на її манери. Єва добре застерегла той жест, і почала їсти ще з більшим завзяттям.

 — Мені б не хотілося, щоб моя дівчина працювала у такому вульгарному журналі, — раптом бовкнув Віктор.

 — То хай не працює, — Єва витерла губи серветкою і налила в склянку води. Поглянула на мобільний — до сьомої залишалося не так багато часу.

 — Єво, Віктор мав на увазі тебе, — батько, як завжди, був прямолінійним.

 — Он як! — знову здивувалася Єва. — А я що, його дівчина?

Віктор, здавалося, був шокований такою відповіддю.

 — Ну, про це ще рано говорити, — забубонів він,  — але, можливо, в найближчій перспективі…

 — Добре, я піду, бо мені потрібно встигнути на інтерв’ю, — Єва вирішила скоріше покінчити з цією бесідою. — Рада була вас побачити, — звернулась вона до мачухи. — Ви молодієте прямо на очах. Знову підтяжечку зробили? 

Жінка кинула на неї погляд, який, коли б володів здатністю запалювати те, що знаходиться поруч — перетворив би падчерку на купку попелу.

 — Ти так швидко йдеш? — здивувався батько. — Але ви з Віктором могли б іще трохи поспілкуватися…

 — Що ж, у мене є ще дві хвилини, давайте поспілкуємося, — з готовністю поглянула Єва на хлопця. — Що ви ще хотіли мені сказати? Будь-яка конструктивна критика вітається...