20

У невеликому гардеробі запобігливий молодий хлопець  допоміг їй зняти шубку та провів до залу. Там було напівтемно, грала спокійна музика, і людей майже не було. Чи то не сезон, чи високі ціни відлякували потенційних клієнтів. 

Влад чекав її в окремому маленькому "кабінеті", в глибині залу, вона навіть не відразу його помітила. Але через те, що вона завагалася, вся ситуація виглядала дуже природньо. Адже за "легендою", вона не знала свого співрозмовника в обличчя, а він, у свою чергу,  ніколи не бачив її і навіть імені не знав. 

"Вона буде в чорному", — оце й усе, що Єва сказала Владові про Королеву. Цікаво, якою він її собі уявляв? 

Коли Єва підійшла ближче, Влад відразу схопився зі стільця і так зупинився, не будучи впевнений, що це саме та дівчина, яку він чекає.

Але з кожним її кроком вираз на його обличчі  ставав усе більш здивованим, він наче не вірив власним очам. Якоїсь миті Єва навіть подумала, що шеф її упізнав, і їй захотілося розвернутися і дременути геть. Проте вона навіть оком не зморгнула. Раз уже почала грати роль — то навіть якщо щось не так, потрібно довести виставу до кінця — ці слова постійно повторював їхній вчитель театрального мистецтва, і вони намертво вкарбувалися в Євину пам'ять.

 — Добрий вечір! — першим привітався Влад, відсовуючи для неї стілець. — Я дуже радий, що ви погодилися зустрітися зі мною! 

Він ледь відкашлявся, виглядаючи при цьому таким збентеженим, аж Єві стало смішно. Отакої, її шеф, який завжди був таким серйозним і самовпевненим, раптом червоніє і не знає, з чого почати розмову? 

— О, конвалії! — сказала вона, поглянувши на букетик квітів, що стояв у маленькій вазі на їхньому столику. — Як це мило!

"Не тільки мило, але й дуже дорого", — подумала про себе. Конвалії у січні, подумати тільки!

— Ви писали у блозі,  що це ваші улюблені квіти, — відповів Влад. 

— Так і є, — вона схилилася над букетом і вдихнула його аромат, водночас стежачи, щоб з очей не з'їхали окуляри. Сидіти в них у напівтемному залі було трохи дивно, але така вже вона ексцентрична особа, ця Чорна королева, що ти з неї візьмеш!

— Мене звуть Владислав Юрієвич, — сказав її візаві, а потім виправився, — можна просто Влад.

— Дуже приємно, — кивнула вона.

***

До них підійшла офіціантка і поглянула запитально.

— Що вам замовити? — спитав Влад.

— Каву без цукру, будь ласка.

— Що ж, тоді мені теж каву. Але з цукром.

На обличчі офіціантки відбилося несхвалення. Хоча навіть дві чашечки кави у цьому ресторані коштували стільки ж, як і комплексний обід у котромусь менш претензійному закладі. 

— Може, бажаєте десерт? — спитала офіціантка. — Є торт "Пані Валевська"...

— Що ж, давайте й десерт, — Влад обернувся до Єви.  — Ви любите "Пані Валевську"?

— Мені все одно, — відповіла Єва. — На ваш розсуд.

Поки Влад відраховував потрібну суму і вагався, скільки дати чайових, а офіціантка усім своїм інстаграмним личком висловлювала презирство до різних бідолах, у котрих вітер гуляє в кишенях, а туди ж — у ресторан плентаються — Єва зручніше вмостилася на стільці і надягла на обличчя нудьгуючий вираз.

Офіціантка нарешті залишила їх у спокої, і Влад, ховаючи значно схудлий гаманець, звернувся до своєї супутниці:

— Перепрошую, а як вас звуть насправді ? Розумію, що не дуже ввічливо задавати подібне питання, але я просто не знаю, як до вас звертатися…

"Звіть мене Ваша Величність", — подумала Єва і посміхнулася краєчками губ. Звісно, вона так не скаже, бо хоча її Королева і епатажна леді, але не настільки…

— Можете кликати мене Магдаленою, — сказала вона. Це ім'я спало їй на гадку вчора перед сном, коли вона подумала, що Влад може спитати, як її називати. Так звали одну студентку, з якою вона трохи товаришувала під час навчання, і яка невідомо чому користувалася великою популярністю у чоловіків. Певно, в неї якраз харизми і не бракувало... Символічно, що Єва вирішила назвати  свою Королеву на її честь.

— Яке гарне і незвичайне ім'я, — промовив Влад. — А знаєте, Магда —  так звали мою бабусю…

"Трясця, — подумала Єва. — Треба було назватися Діаною". 

То був другий, запасний варіант. Але зараз було б дивно на ходу перейменуватися. Та й Влад далі продовжував захоплюватися її іменем.

— Моя бабуся була справжньою галицькою пані, таких уже зараз немає! І знаєте, ви чимось нагадуєте мені її… Звісно, коли вона була молодою. Я в дитинстві обожнював роздивлятися старі фотоальбоми і мріяв познайомитися з дівчиною, схожою на неї! 

"Цікаво, він усім таке заливає? — подумала Єва. — Треба буде спитати у Лори, чи чула вона казочку про бабусю?"

Їм принесли каву і тарілочки з крихітними шматочками торта. Такими, на два укуси. Щоб, бува, гості не погладшали.

— Ви хотіли взяти в мене інтерв'ю? — спитала вона, зробивши ковток гіркущої кави. Зазвичай Єва пила цей напій не тільки з цукром, але й з молоком. Але її Королева повинна була мати інші звички. От тільки як би допити це гидотне пійло і не скривитися? 

— Так, я попросив Єву, мою асистентку, зв'язатися з вами. Вона мала розповісти вам про наш журнал, про те, на яку аудиторію він розрахований та які теми висвітлює. Сподіваюся, вона це зробила?

— Так, щось таке я чула, — неуважно промовила Єва, косуючи оком на торт. Їй хотілося швидше перебити смак гіркої кави. Але як водночас їсти і говорити? У Влада ж, навпаки, рот не закривався.

Він почав розповідати про свій журнал, усіляко нахвалюючи його. Зрештою Єві набридло слухати, вона підсунула до себе тарілочку з тортом, відколупнула шматочок ложкою та поклала до рота. Торт був сухий і несмачний, немов тиждень стояв, чекаючи, поки його хтось захоче замовити.

— А ви чим займаєтесь? — раптом згадав Влад про те, що було, власне, метою їхньої зустрічі. — Ну, звісно, крім того, що ведете блог.

— Я? — Єва знизала плечима. — Ну, в мене дуже нецікава професія…