17

Владислав Юрієвич підвів голову від роздрукованої сторінки і подивився на Єву своїм "фірмовим" поглядом — поверх окулярів.

— Вам не сподобалося? — сумирно запитала вона.

— Та ні, наче все добре. Але навіщо стільки… е-е-е… специфічних цитат? Ви, що, всю книгу перечитали за годину?

— Я швидко читаю. Та й такі сцени тут на кожному кроці. То я й подумала — читачів треба привабити, а ви самі казали, що найкраще приваблює секс.

— Мені іноді здається, Єво, що ви занадто буквально все розумієте.

— Можливо. Але я виходжу з того, що наша цільова аудиторія — це чоловіки, а вони, якщо чесно, при здоровому ґлузді і добровільно не будуть читати книгу, що називається "Наречена з примусу". Вони навіть рецензію не читатимуть, їм вистачить поглянути на обкладинку. Але якщо буде достатньо цитат, щоб посміятися — то чом би й ні. Сподіваюся, Тарас не образиться, що я забираю в нього хліб…

— Єво, головне, щоб не образилася авторка. Вона за цю рецензію заплатила немалі гроші.

— Повірте, вона буде в захваті, адже це її цитати. Ми могли б замість рецензії просто уривок з її роману надрукувати, отой, де герцог спокушає Евеліну під деревом. Або сцену на балу…

— Добре, добре, — редактор поспішно кивнув головою. — Не треба сцени на балу, хай буде ваш варіант. До речі, інтерв'ю з Лобуновим мені сподобалося. І йому теж. Він навіть після того, як прочитав, не став вносити жодних правок. Уявляєте?

— Це дуже добре, — серйозно відповіла Єва. — Бо вдруге прослухати на диктофоні його маячню я б не змогла.

— Добре, сьогодні можете бути вільні. 

Єва подякувала і піднялася з крісла, щоб іти до дверей. Але як тільки вона зібралася переступити поріг, шеф ніби щось раптово згадав:

— Я тут подумав, чому б нам не зробити в журналі колонку, яку вів би популярний інтернет-блогер. Зараз це модно. Ви останнім часом, готуючи світську хроніку,  багато читаєте дописів у соцмережах, може, когось порадите?

— Навіть не знаю… Може, Люсю Косичку?

Владислав Юрієвич похитав головою:

— Ні, вона для "Джентльмена" надто вульгарна, пише з матюками… Але я тут недавно натрапив на одну дуже цікаву авторку, вона підписується як Чорна королева. Дуже свіжий погляд на життя, знаєте…

— Справді? Не чула про таку, — байдужим голосом відповіла Єва.

— Пошукайте її блог, і потім скажете свою думку. Я вам довіряю, у вас гарний смак. Якщо вам сподобається, то надішліть цій блогерці від мого імені пропозицію співпраці. Звичайно, на платній основі.

— Добре, я спробую, — Єва вже повернула ручку дверей і ступила на поріг, але шеф все не вгамовувався. Нова ідея, як це часто бувало, захопила його уяву, і він міг думати тільки про неї.

— Але, знаєте, краще зробимо так… Спершу у цієї Чорної королеви візьмемо інтерв'ю. А що, це ж цікава тема, адже зараз майже усе людське життя перейшло в он-лайн. Блогери — це найвпливовіші персони, можна сказати, герої нашого часу. А ми жодного разу не публікували інтерв'ю з представником цієї професії. Треба виправлятися!

— Добре, я можу взяти в неї інтерв'ю, — кивнула Єва, відкидаючи пасмо волосся, що впало їй на очі.

— Ні, стривайте, не так. Давайте я сам з нею поспілкуюся і напишу інтерв'ю!

— Ви? — Єва спершу подумала, що може, неправильно його зрозуміла. — Але…

— Так, мені цікава ця тема, я заберу її собі. Ви тільки напишіть цій Королеві і домовтеся про нашу зустріч. Потім мені повідомите, коли і де їй буде зручно. Домовились? 

— Я спробую, але… раптом вона відмовиться? 

— Зробіть так, щоб не відмовилась. Я  вірю в вас, Єво!