14

— Розкажіть, будь ласка, про ваших шанувальниць, — запропонувала Єва. — Їх у вас багато?

Борис самовпевнено посміхнувся:

— Не те слово! І вони мене дуже люблять! Ось цього ланцюжка, — він торкнувся масивного золотого кулона на шиї, — мені подарувала одна чудова жінка, яка просто шаленіє від моїх пісень. Бачте, ось тут написано: "Милому котику від твоєї тигриці!"

Єві стало смішно, але вона зусиллям волі зберегла серйозний вигляд.

— Дуже гарний подарунок, — промовила вона. — А може, ви розкажете для наших читачів який-небудь веселий випадок із вашої творчої кар'єри?

— Дайте подумати, — співак пошкріб вкрите модною в цьому сезоні триденною  щетиною підборіддя. — А, ну от був прикол. Поїхали ми після концерту до сауни. Я, мій продюсер Женько Макаров, наш гітарист Володька Трубін, і дівчата з підтанцівки. Всі п'яні в зюзю! І виявилося, що хлопців троє, а дівчат двоє. Ото непруха! Ну ми, звичайно, знайшли вихід із ситуації, вгадайте, який!

— Перепрошую, але у нас не "Плейбой", а серйозний журнал для ділових чоловіків, — суворо поглянула на свого співрозмовника Єва. — Ми всіх цих подробиць не зможемо описати!

— Та які подробиці, я ж розумію! Ні, я просто тієї ж миті розіграв у своєму Інстаграмі можливість для однієї фанатки скрасити відпочинок свого кумира. Уявіть собі, за годину на мій блог підписалося тисячу дівчат. І всі хотіли піти зі мною на побачення!

— І хто ж виграв? — поцікавилась Єва.

— То був прикол! Виграла донька нашого продюсера! Поскільки розіграш проводився у прямому ефірі, все було по чесному, я не міг нічого змінити. То довелося Женьці не їхати з нами, ну він і сердився після того!

— Але тепер у вас стало троє дівчат на двоє хлопців, — зауважила Єва.

— Ну… так. Але ми провели ще один розіграш, тепер у Фейсбуці, і нарешті компанія склалася. Правда, закінчилося все не дуже вдало. Погодьтеся, мати близькі стосунки з улюбленою донькою свого продюсера було б трохи необачно. Та й дівчині, котра мала види на Макарова, пацан із Фейсбуку був аж десь. Тому ми тільки поселфились усі разом та й роз'їхалися по домівках. Ось така історія! 

— Дякую. — Єва швиденько записувала почуте, ручка так і літала по аркушеві блокнота. У неї був  увімкнений і диктофон, але одного разу техніка її підвела в найбільш непідходящу мить, тож тепер Єва завжди підстраховувалася, тримаючи напоготові записника.

Раптом Борис поглянув на настінний годинник, що висів недалеко від їхнього столика.

— Ой, мені вже скоро на сцену, — сполошився він. — Дякую за інтерв'ю, ви вже далі самі там розпишіть, щоб було красиво. Бо я ще маю зробити зачіску та грим. 

— Нічого страшного, нехай виступ пройде вдало, — побажала Єва.

Коли хлопець поспішно вийшов, вона ще якийсь час сиділа за столиком, наводячи лад у думках та своїх записах.

Доки не звернула увагу, що над нею хтось стоїть.

Підняла голову — і зі здивуванням побачила свого шефа. А він що тут забув? 

 — Добрий вечір! — невимушено привітався Владислав Юрієвич. — Як ваше інтерв’ю? Все добре?

 — Добрий вечір! — Єві захотілося, як у шкільні роки, затулити долонею свої записи. Бо людині, котра не була присутньою при їхній розмові з Лобуновим, ті  фрази могли здатися, м’яко кажучи… екстравагантними. — Так, ми тільки що закінчили розмовляти, наче жодних проблем не виникало.

 — Це добре, — відповів шеф. — Бо я не хотів вас лякати наперед, але Борис —  дуже складний співрозмовник. Усім відома історія, коли рік тому  знімали інтерв’ю з ним для одного музичного телеканалу, і він вилив журналістці на голову свій коктейль. Прямо перед камерою.

 — Он як, — Єва мимоволі скопіювала улюблену фразу свого начальника.

У її голові промайнула зловтішна думка: “То ж це ти не просто так сюди заявився, а хотів подивитися на те, як я осоромлюся? Але щось пішло не так, чи то Борис був у гарному гуморі, але от я сиджу ціла і неушкоджена, і тепер ти розчарований? Я зіпсувала тобі новорічний вечір, як шкода…”

 — Звичайно, я покладався на вашу розважливість, — продовжив Владислав Юрієвич, знизавши плечима. — Ну, принаймні, подумав, що найгірше буде, якщо Борис відмовиться з вами розмовляти. Тоді мені доведеться брати справу в свої руки…

 — А, він же бісексуал, — несподівано для себе ляпнула Єва. 

 — Перепрошую? — здавалося, шеф не второпав, що вона мала на увазі.

 — Ой, вибачте, то я так, подумала вслух. Але Лобунов спілкувався цілком нормально, так що ви можете не хвилюватися…

 — Він не тільки спокійно спілкувався, а знайшов мене серед гостей і почав умовляти. щоб я відпустив вас, бо йому якраз потрібен прес-секретар, а ви для цього — ідеальна кандидатура. Як це ви його так зачарували, Єво? І що, справді збираєтеся йти з журналістики в шоу-бізнес? Там, звісно, може й краще платять, але робота надзвичайно нервова, зважте на це…

 — Та боронь Боже, — сказала Єва, ледве стримуючи усмішку. — Поки я при здоровому глузді, з Лобуновим працювати я не збираюся. Тим більше, він навіть не повідомив мені про свої плани щодо моєї персони. Хай гуляє лісом!

Владислав Юрієвич раптом усміхнувся. Було видно, що він задоволений.

 — Ну що ж, роботу зроблено, можна відпочивати. Я б хотів, щоб ви приєдналися до нашої невеличкої компанії. Он там, у малому залі нам накрили столика, ви не переймайтеся, всі люди поважні, дорослі, трохи поспілкуєтесь, можливо, заведете корисні знайомства на майбутнє. А потім я можу підвезти вас додому.

 — Дякую, — невпевнено промовила Єва. Вона б воліла більше тут не затримуватись, але думка про те, що вдома  на неї чекали лише порожня квартира та вірний Фунтик, не надихала. А тут грала музика, веселилися люди, та й шефу якось не годиться відмовляти… — Якщо можна, я на хвилинку відійду, а потім приєднаюся до вас.

 — Гаразд, ми будемо чекати, — головред кивнув і відійшов у напрямку того самого окремого залу, де, видно, збиралися VIP-персони, що не хотіли “світити обличчями” поряд із простими смертними.