12

Із блогу Чорної королеви.

Сьогодні я знову не можу заснути. Лежу і витріщаюсь у стелю, по якій бігають відблиски новорічних гірлянд за вікном. Пригадую дитинство, коли передсвяткові дні були для мене наповнені особливим змістом. Кожен з них нагадував скриньку зі скарбами, і розпочинаючи новий день, я незмінно була переконана в тому, що наберу цих коштовних подарунків в обидві жмені, і буду щедро ділитися ними з навколишніми людьми…

Куди воно все зникло — те передчуття свята, той дитячий захват, коли тато заносить до кімнати пишну красуню-ялинку, і весь дім наповнюється ароматом хвої і мандаринів… А на календарі залишається один-єдиний листочок, і рука так і тягнеться чимскоріше його відірвати, але ти зупиняєш себе: ні, нехай ще побуде цей, останній день старого року, подарує те приємне передчуття, очікування дива...

Я виросла —  і все змінилося. Не скажу, що стало гірше, просто інакше. Я ніби надягнула маску, почала приховувати свої істинні почуття. І новорічні свята стали для мене приводом хіба що весело розважатися з друзями, реготати, співати, закохуватися, а потім, коли свята відшумлять — тишком-нишком збирати у вузлик скалки розбитого серця та намагатися зліпити його докупи. Але виходило криво і незугарно.

Починалися сірі будні, і з ними приходила моя давня подруга Хандра. То така вірна товаришка — куди ти, туди й вона. Шепоче на вушко: "Ти нічого не варта, ти просто непорозуміння, помилка природи, смішна дивачка, яка ніколи не досягне успіху!"

Але назло їй я зціплювала зуби і йшла вперед. У мене була мета — довести одній людині, а в першу чергу — й собі самій, що я чогось варта. Що я зумію досягти успіху без покровительства батьків, без фінансових вливань багатих спонсорів, лише власною наполегливістю і цілеспрямованістю.

І от я втомилася гребти проти течії. Втомилася зізнаватися в коханні людині, яка абсолютно байдужа до мене і моїх почуттів. Втомилася вставати зранку швидко, наче солдат, натягати на обличчя знуджену посмішку…

Я просто втомилася…"

***

Коли Єва розплющила очі, за вікном мляво сірів зимовий день. Останній день року, що минав. 

Вона підійшла до вікна і розсунула фіранки. На подвір'ї метушилися люди. Хтось влаштував прибирання і витрушував килимки та покривала, обмінюючись із сусідами зауваженнями, щодо безсніжної погоди: "А от раніше хіба такі зими були? Снігу по вікна намітало, двері не можна було відчинити…"

Хтось підтюпцем біг із базару чи супермаркету, тягнучи непідйомні торби з продуктами, що за кілька годин перетворяться на новорічне меню.

Хтось ніс ялинку, радіючи, що вдалося саме в останній день придбати деревце зі знижкою.

Двоє друзів-пияків із сусіднього будинку вже встигли почати святкування, і тепер голосно виясняли, хто кого більше поважає…

Тільки Єва нікуди не поспішала, нічого не купувала, не прикрашала ялинку. Ще ніколи у неї на Новий рік не було такого зовсім  не святкового настрою.

Навіть коли в одинадцять років їй вирізали апендицит, і свято довелося зустріти в лікарні, батьки все одно передали для неї і маленьку ялиночку, і подарунки. А тепер вона виросла і мала б створювати собі свято власноруч, але не бачила у цьому особливого сенсу.

Звісно, можна було приготувати щось смачненьке, зробити зачіску, обдзвонити друзів ( байдуже, що багатьох із них вона не чула й не бачила майже п'ять років, відколи жила в Англії). Вона могла не сумніватися — завжди знайшлися б приятелі, які весело прокричали в слухавку: "Єво, ти в рідних краях? Звичайно, приїзди! Без тебе і свято не свято!"

Але от дивовижна! По-перше, їй самій не хотілося багатолюдних зборищ, вона б із задоволенням провела всі вихідні вдома, переглядаючи серіали та ласуючи замовленою піцою.

Але ще існував той  Борис Лобунов, у якого сьогодні ввечері вона мала взяти інтерв'ю. Отож доведеться витрушувати себе із м'якого халата осінньо-зимової хандри та вбиратися у вечірню сукню.

Адже зустріч була призначена в одному з найрозкішніших і найдорожчих нічних клубів міста. Як розповів їй шеф,  Борис у цьому закладі повинен був брати участь у святковому концерті, але його черга настане десь приблизно о двадцятій-двадцять першій. Так що у них залишиться близько години перед виступом для душевної бесіди…