9

Єва їхала додому з роботи. Надворі вже стемніло, по лобовомі склі авто збігали краплі дощу. От такий видався цьогорічний грудень — більше схожий на похмуру осінь, депресивний і навіюючий нудьгу.

Дівчина почувалася втомленою. Цілий день вона писала світські новини, і хоча ця робота, на перший погляд, видавалася нескладною, в неї залишилося неприємне відчуття. Таке, яке буває, коли зазирнеш до кошика з чужою брудною білизною.

Вона ввімкнула веселу музику, але навіть це не допомогло розвіяти сум. Невже всі люди, які вимушені щодня ходити на роботу, почуваються під кінець тижня такими виснаженими? І взагалі навіщо їй це все? Можна було ще півроку спокійно вчитися, перебуваючи під татусевим крильцем…

Крізь пелену дощу перед нею раптом замаячила знайома споруда, оточена охайно підстриженими кущами самшиту.

Та це ж та сама церква, куди її випадково занесло у перший робочий день! Саме тут служить той священник, у якого Владислав Юрієвич брав інтерв'ю!

Вона відчула те, що називається "іспанський сором" — наче й не мала жодного відношення до придуманої шефом назви публікації про еротичні фантазії, але разом з тим і не змогла переконати його, що такий заголовок є невдалим… І тепер дівчина хвилювалася, як сприйняв отець Василь таку статтю і назву, винесену на обкладинку з його портретом.

На його місці вона б крізь землю провалилася, якби про неї таке написали.

У церкві досі світилося, і Єва несподівано для самої себе зупинила машину на узбіччі, взяла з "бардачка" хустку, яка досі там лежала, і рішуче попрямувала по доріжці в бік яскраво освітленого храму.

Коли переступила поріг, то вже без вагань перехрестилася й поглянула навкруги. Церква була порожньою. Якби не відчинені двері, то дівчина просто  подумала б,  що люди, які тут працюють, забули вимкнути світло і пішли додому.

Хоча, в принципі, яка їй різниця? 

— Тут хтось є? — гукнула вона несміливо.

На звук її голосу почувся відгук у глибині церковного приміщення, а згодом отець Василь , у простій темній рясі, вийшов   і зупинився навпроти головного іконостасу. 

— Добрий вечір! — привітно мовив він. — Ви щось хотіли? Чим я можу допомогти?

— Добрий вечір! — Єва постаралася усміхнутися якомога приязніше. — Ви досі працюєте?

— Так, хоча збирався вже зачиняти церкву, але якщо вам щось потрібно…

— Я лише на хвилинку… — вона замовкла, не знаючи, як точніше сформулювати мету свого приходу, а потім, не придумавши нічого кращого, продовжила: — Я працюю у журналі "Джентльмен…"

— А, я знаю вашого редактора, пана Владислава. Дуже розумний чоловік, — усміхнувся священник.

— Він брав у вас інтерв'ю…

Отець Василь трохи знічено поглянув на неї.

— Я довго думав, чи погоджуватися на публікацію. Адже це журнал світський, може, я зі своїми проповідями там не дуже потрібен, і виглядатиму, як біла ворона...

— Я хотіла вибачитися перед вами, — пробурмотіла Єва, — за той заголовок. Мабуть, він не дуже вдалий... 

— Я його бачив, — кивнув головою отець Василь. — Ваш редактор привіз мені макет журналу, щоб я його переглянув перед друком.

— І що, ви з усім погодилися?

— Ну, звичайно, якби я сам підбирав заголовок до статті, я б зробив його інакшим. Але яке я маю право нав'язувати панові Владиславу свою думку? Адже це його робота, він бачить її так. І можливо, саме настав час для якихось змін у світогляді людей…

Єва закліпала очима. Вона була налаштована на те, що священник почне обурюватися, критикувати і журнал, і статтю, а їй доведеться виправдовуватися й загладжувати ситуацію. Насправді ж вийшло з точністю до навпаки.

Отець Василь вибачився і вийшов, а потім повернувся з журналом у руках.

— Якщо людям важливо говорити про кохання, сімейні цінності, то чому б мені не почати розмову першим… Адже я така ж сама людина, нічим не краща і не гірша…

Він простягнув Єві журнал. Вона з завмиранням серця поглянула на обкладинку. Там було фото отця Василя на фоні новорічної ялинки і заголовок: "Я теж вірю в справжнє кохання".

Єва закліпала очима. Вона почувала себе повною дурепою. Отже, Владислав Юрієвич все ж змінив заголовок, а їй нічого не сказав. Але, з другого боку, чому він має перед нею звітуватися — адже це його стаття, і він — головний редактор, а не вона.

— Думаю, це чудово - мати сім'ю і кохану людину,  — пробурмотіла вона, повертаючи йому журнал.

— Безперечно, — посміхнувся отець Василь. — Так я не зрозумів, про що саме ви хотіли поговорити? 

— Вибачте, можливо, я зайду іншим разом, не хочу вас затримувати, — вона досі відчувала себе незручно.

Попрощалася, сіла в машину і швидко рушила з місця.

Повернувшись додому, перш за все, заварила собі міцного чаю і набрала гарячу ванну. Потім, трішки заспокоївши свої розбурхані емоції, вирішила прикрасити ялинку. Адже Новий рік уже через три дні. Завтра має бути святковий корпоратив, а потім кілька вихідних. Буде час відпочити та розслабитися.

Коли ялинка вже була майже прикрашена, задзвонив її телефон.

"Джеймс" — висвітлилося на екрані.

Вона деякий час дивилася на це ім'я, а потім обережно поклала телефон назад на стіл.

Він ще кілька разів озвався негучною мелодією, і замовк…