7

Наступний робочий день почався так само, як і його попередник — із дзвінка будильника. Єві страшенно не хотілося підніматися з ліжка, тим більше згадка про колег не додавала оптимізму і бадьорості. У неї знову виникла спокуса зателефонувати батькові і сказати, що вона відмовляється від цієї роботи. І все ж впертість пересилила, тож дівчина, відчайдушно позіхаючи, вилізла з-під ковдри і попрямувала в душ.

На скору руку поснідала, одягнулася, вирішивши, що особливо чепуритися не буде — назло Владиславу Юрієвичу та його підлеглим одягнула балахонисту сукню, зав'язала волосся у "хвіст" і не стала фарбуватися — лише припудрила обличчя та скористалася блиском для губ.

Поглянула у дзеркало — в такому вигляді вона сама собі нагадала школярку-старшокласницю. Ну й добре, так легше буде створювати імідж старанної працівниці і все таке. 

***

Коли вже під'їхала до офісу ( цього разу без пригод і на десять хвилин раніше початку робочого дня), на парковці зіткнулася з начальником рекламного відділу Сергієм. 

— Гарна машинка, — сказав він. — Це в тебе татусь багатий чи кавалер?

— А не може бути такого, щоб я сама собі її купила? — відповіла питанням на питання Єва.

— Сумнівно, — Сергій окинув її вивчаючим поглядом. — Ти ж студентка, вірно? Це твоя перша робота? Де б ти заробила на таку дорогу модель?

— Я думаю, що у нашої Мері багаті мама й тато, які виконують усі забаганки золотої дитини, — втрутився комп'ютерник Іван, котрий взагалі приїхав на маршрутці ( хоч би він мовчав уже).

— Мене звуть Єва, — холодно відповіла дівчина, натискаючи кнопку сигналізації на брелку автівки.

— Може, ти й Єва, а виглядаєш, як викапана Мері Сью, — гмикнув Іван. — Така вся правильна, відмінниця просто…

— Та відчепись ти від дівчини, — несподівано прийшов їй на допомогу Тарас, який теж водночас з ними опинився на ґанку. — Ти ж бачиш, вона тільки другий день на роботі. Що їй, співати й танцювати, аби тобі вгодити?

— Ой, а ти вічний захисник ображених і знедолених, — зареготав Іван. — Може, Мері тобі сподобалася? Дівчино, не ведися на цього лицаря, він нещодавно одружився!

Вони з Сергієм швидко пішли вгору сходами, а Єва з Тарасом трохи відстали.

— Дякую, — промовила дівчина.

— Та немає за що. Ти не звертай уваги, вони всіх так приймають, не тільки тебе. Коли я сюди прийшов, то мені нормальну таку "дідівщину" влаштували. А ти все ж дівчина, вони хіба язиками поплещуть, та й усе…

— Я більше шефа боюся, — зізналася Єва.

— Та він трохи того, — Тарас покрутив пальцем біля скроні. — Поведений на своєму журналі. Нічого в житті його не цікавить, крім випуску нового номера. До речі, нам треба поспішити, бо запізнимося на "літучку".

— У вас що, кожного дня наради? — здивувалася Єва.

— Буває, через день. Але нашого боса хлібом не годуй — тільки дай повиступати, тому готуйся, що збиратимуть часто. Сьогодні, наприклад, святкуємо здачу до друку нового номера і будуть роздавати "наряди" на наступний випуск. Так що пішли, спізнюватися не годиться.

***

Вони встигли увійти до кабінету головного редактора якраз вчасно — годинник показував без двох хвилин восьму.

Втім, Владислав Юрієвич уже сидів за своїм столом з таким виглядом, неначе зовсім не вставав з-за нього з попереднього дня.

Журналісти вже зібралися майже всі, сиділи навколо столу, тихенько обмінюючись репліками щодо останніх новин.

Втім як тільки годинник показав рівно восьму, Владислав Юрієвич піднявся з-за столу і підійшов до сейфу, який стояв в кутку кабінету. Відчинив дверцята — й дістав дві пляшки шампанського.

— Ну що, шановні, можемо відсвяткувати, — промовив він зі своїм фірмовим дещо невдоволеним виглядом. — Тарасе, відкоркуй, будь ласка, шампанське. А ви, Єво, дістаньте із шафи келихи і роздайте усім.

Єва помітила, що він звернувся до неї на "ви", хоча з Тарасом був на "ти". Але чи це був хороший знак, чи навпаки? Роздумувати особливо не було часу, вона хутко виконала наказ шефа і поставила перед кожним присутнім у кабінеті келих. 

Колеги підбадьорилися, адже було видно, що шеф перебуває у гарному настрої, отже можна було сподіватися, що "літучка" пройде мирно.

Коли Тарас, копіюючи манери офіціанта, налив кожному шампанське, Владислав Юрієвич підняв свій келих і проголосив:

— Пропоную випити за успіх нашого завершеного номера, першого в новому році! І за те, щоб цей рік був для всіх нас творчим і продуктивним! 

Всі дружно загомоніли, висловлюючи свою солідарність із цим тостом, та випили до дна. Єва ж зробила лише один маленький ковток і поставила келих.

— Мері, чого це ти сидиш як засватана? — знову, як той реп'ях, вчепився до неї Іван. — Допивай, сонечко! 

— Я не п'ю, вибачте, — її голос прозвучав, мабуть, занадто різко, аж усі пообертали голови, прислухаючись до їхньої розмови.

— А що це за дівчинка, і де вона живе? А раптом вона не курить, а раптом вона не п'є? — замугикав усім відому пісню Сергій.

Єві було незручно опинятися в центрі уваги, і все ж вона рішуче похитала головою.

Вона не була такою вже прихильницею тверезого способу життя, в хорошій компанії могла випити навіть чогось міцнішого, ніж "газироване" вино. Але якраз шампанського намагалась уникати, бо воно дивно діяло на її організм — навіть від невеликої кількості цього напою дівчина дуже швидко п'яніла. Тому вирішила перестрахуватися.

— Що, зовсім не п'єш? — здивувався Іван. — Ну точно Мері Сью! Може, ти ще й не цілувалася ні разу?

Владислав Юрієвич несхвально подивився на комп'ютерника і постукав долонею по столу:

— Відставити сторонні розмови! У нас попереду важлива робота — треба скласти план наступного номера. Тож  роти на замок і до діла! 

 ***

Планування відбувалося досить швидко. Кожен заздалегідь підготував список тем та задумів щодо ввіреного йому напрямку роботи, і ознайомлював колег із своїми ідеями, а шеф або схвалював їх, або критикував і вносив поправки, чи зовсім відхиляв.