5

Як тільки Єва отримала уявлення про гастрономічні уподобання своїх колег, до її кімнатки зазирнув один із молодих журналістів — Тарас, який вів у "Джентльмені" спортивну сторінку. 

— Там тебе головний кличе, — сказав він дівчині.

"Отакої, що йому ще потрібно?" — ця новина не викликала в Єви ентузіазму. Але раз кличе, потрібно йти. 

Навчена вранішнім гірким  досвідом, вона вхопила записник, ручку і поспішила до кабінету Владислава Юрієвича.

— Вибачте, ви мене викликали?

Він сидів за столом, заваленим якимись паперами, і, насупивши брови, дивився на екран ноутбука. Ледве глянув у бік дверей, і нетерпляче кивнув головою.

Єва увійшла, обережно причинила за собою двері й спинилася поблизу столу, не знаючи, чи можна сідати без запрошення. А шеф, здавалося, відразу ж забув про її існування, щось там вичитуючи, певно, таке цікаве, що не міг відірватися від екрану.

Вона переступила з ноги на ногу і ненавмисне впустила ручку, яка з голосним звуком впала на стіл.

Редактор невдоволено підняв голову і, здавалося, хотів вилаяти того, хто припхався до його кабінету і заважає працювати, але потім, видно, згадав, що сам же Єву й запросив, і обмежився тільки суворим поглядом.

— У вас зі знанням мови як? — спитав він, немов слідчий на допиті.

— Д-добре, — Єва чомусь почала заїкатися, хоча ніколи раніше такої вади за собою не помічала.

— Тоді візьміть ось цю роздруківку і вичитайте, чи немає граматичних помилок, чи всі розділові знаки на місці… Бо мені треба "свіже око", а наші писаки такі безграмотні, що ще своїх помилок нароблять, — пробурмотів він.

Єва з полегшенням видихнула.  З української мови у неї завжди були гарні оцінки, тому отримане  завдання видалося зовсім нескладним.

Владислав Юрієвич посунув по столу до неї кілька друкованих аркушів і знову повністю занурився в свою роботу. Дівчина озброїлася ручкою і негайно почала читати.

Як вона відразу зрозуміла, це була стаття про того самого панотця, з яким сьогодні вранці розмовляв їхній редактор. Принаймні, вона була проілюстрована саме його фото. І як шеф так швидко сів і все написав, адже ще й нараду проводив перед цим? Хоча, може, інтерв'ю було зроблене  раніше, а сьогодні він просто щось узгоджував зі своїм героєм? 

Єва "спіткнулася" іще на заголовку. Прочитала надруковане великими літерами: "У священників теж бувають еротичні фантазії."

Підняла очі і поглянула на головреда. Той, зовсім не звертаючи на неї уваги, щось швидко друкував.

"Він це серйозно? — Єва знову перечитала заголовок. — Наче батько говорив, що це серйозний журнал для ділових людей. Які еротичні фантазії священників? Це ж не "Плейбой"? "

Ну добре, треба було читати далі, і вона вже робила це обережно, щоразу очікуючи якогось підвоху. Хоча в статті не було жодної "полунички" чи навіть натяку на неї. Лише в одному місці журналіст поцікавився, чому отець Василь ( так звали героя інтерв'ю) так рано одружився, а той відповів, що майбутні священники мають створити сім'ю до посвячення в сан, інакше вони повинні залишатися неодруженими. 

Решта інтерв'ю була в такому ж стилі — написано досить цікаво, але нічого сенсаційного чи незвичайного. І помилок майже не було, тільки в одному місці Єва додала пропущену кому, а в другому — виправила одруківку.

Закінчивши роботу, вона неголосно кашлянула.

Владислав Юрієвич підвів голову й поглянув на неї:

— Ви вже закінчили? Давайте сюди. Це буде матеріал на обкладинку і першу сторінку.

Єва простягнула йому роздруківку.

— Там тільки дві невеликі помилки, — сказала вона.

— Добре, дякую, не буду вас затримувати.

Вона піднялася з-за столу, але продовжила стояти, не знаючи, як звернутися до редактора.

— Ну, що таке? Є якісь питання до мене?  — невдоволено спитав той.

— Так, — вона набрала повні груди повітря і таки наважилася висловити свою думку. — Мені здається, що цей заголовок не дуже вдалий…

На обличчі Владислава Юрієвича відбилося неабияке здивування. Мабуть, таку реакцію могло б викликати тільки щось геть неймовірне, наприклад, якби кактус на його підвіконні ожив і заговорив китайською.

— Цікаво, — протягнув він. — І чим же він вам не сподобався?

— Я не зрозуміла, до чого тут еротичні фантазії, — відповіла вона. — У самій статті про це нічого немає…

Редактор зняв окуляри і став протирати їх спеціальною серветкою, а тоді знову начепив їх на носа і ущипливо поглянув на Єву.

— А вас не вчили в університеті, що потрібно робити заголовки, які б чіпляли читачів? — запитав він з іронією в голосі. 

— Вчили, але…

— Наших читачів найкраще приваблюють політика і секс, тому треба їм це дати, — повчально проголосив Владислав Юрієвич. — Дев'яносто відсотків читачів, якщо побачать журнал, де на обкладинці написано про еротичні фантазії священників, придбають його, бо їм буде цікаво дізнатися, що ж це за фантазії такі. І чим вони відрізняються від їхніх власних? 

— Але ж сама стаття цілком безневинна, тут немає нічого про секс. Хіба що про кохання отця Василя до своєї дружини…

— Єво Ігорівно, кохання нині не в тренді, — редактор втомлено потер скроні. — І не треба мене вчити, як писати статті для чоловіків. Ви таким досі не займалися, і підозрюю, взагалі не розбираєтесь в чоловічій психології.

— Але ж це може не сподобатися самому отцю Василю. А особливо його начальству, вищому духовенству, я не дуже в цьому розбираюся… Ви не думали, що у людини можуть бути проблеми через вашу статтю?

Владислав Юрієвич насупився:

— Єво Ігорівно, а вам не здається, що ви виходите за рамки своїх повноважень? Вам дали завдання виправити граматичні та пунктуаційні помилки, а не критикувати саму форму подачі матеріалу! Ви вже забули ті правила, які я вам сьогодні продиктував? 

— "З керівником ніколи не сперечаються?" — спитала Єва, відчуваючи, що її голос починає тремтіти від обурення. Тільки б не зірватися! А так хочеться висловити все, що вона думала про цього самовпевненого зануду! І далі хоч трава не рости…