2

Вона прокинулася від голосного дзвінка будильника. Ну що ж таке! Єва була "совою", тож зазвичай не піднімалася з ліжка раніше десятої ранку. А тут о восьмій  вже треба бути на роботі. 

Проклинаючи подумки свою гірку долю і щосили позіхаючи, подалася до ванної. Там пустила гарячу воду ( бо в таку холоднечу ледь теплий душ  ще більше б вибив з колії). Поки ванна набиралася, Єва чистила зуби і роздивлялася себе у дзеркалі. Ну що ж, досить симпатична панночка, причому такого рідкісного зараз типажу, як "ретро". Ну, чи "тургенєвська баришня", як її називав університетський викладач літератури. Він, той викладач був у неї трохи закоханий і увесь час натякав, що не проти організувати для старанної студентки додаткові заняття. "Старанної" — в лапках, бо Єва часто прогулювала заняття і взагалі не напружувалася з виконанням різних тестів — вибирала варіанти наобум, проте переважно все вгадувала і отримувала високий бал. Була в неї така особливість — вибирати правильний варіант, навіть не знаючи відповіді. Інтуїція, шосте чуття, хто знає? Може, вона взагалі —  екстрасенс?

Єва накинула на біляву голівку рушник, замотала його у вигляді чалми і почала гримасничати перед дзеркалом, уявляючи себе якоюсь ворожкою чи цілителькою. Кажуть, так можна багато заробити, маючи всього лиш елементарні знання про людську психологію і дрібку акторського таланту.

І тим, і іншим вищі сили її вдосталь нагородили. І рано вставати не доводилося б, відьмочки люблять темну пору доби...

Вона зітхнула і занурилася в воду. Приємне тепло огорнуло тіло, відразу захотілося забити на ту чортову редакцію і залишитися вдома. Зателефонувати батькові й сказати, що не хоче ходити на роботу, краще вже на лекції. Вони хоч о дев'ятій починаються…

Проте якась віслюча  впертість усе гнала й гнала  її вперед і не давала зійти з дистанції. 

"Я хочу цю посаду головного редактора, — сказала сама до себе. — І вона буде моя, любий таточку! Сміється той, хто сміється останнім!"

Рудий кіт Фунтик, якого вона підібрала на сходах і залишила жити в своїй квартирі, пошкріб лапкою двері. Просив їсти. У цієї тварини ненормальний апетит — кіт їстиме стільки разів, скільки його годуватимуть, і щодня змітатиме увесь корм, неначе це його останній день у житті. 

 — Зараз, Фунтику! — вигукнула вона. — Почекай трохи, скоро буде сніданок.

Пишна піна пахтіла динею, і якщо заплющити очі, згадувався смак жувальної гумки з дитинства.

Ще трохи поніжившись у ванній, Ірина ступила на пухнастий килимок і потягнулася за рушником. Кіт за дверима розпачливо занявчав.

— Та зараз, іду! 

Сяк-так витерлася, одягнула махровий халат, забігла на кухню, одночасно роблячи кілька справ — вмикаючи електрочайник, закидаючи шматочки хліба до тостера, насипаючи котові в миску корм.

Скоро тут запаморочливо пахло кавою та підрум'яненим хлібом. Єва дістала з холодильника пачку масла та баночку джему. Вона ніколи не сиділа на дієтах і не обмежувала себе в їжі. У цьому їй пощастило. Хоча подруга Ніна говорила, що їй пощастило абсолютно в усьому — починаючи від багатого батька і закінчуючи привабливою зовнішністю та стрункою фігурою. Власна квартира, можливість ні в чому собі не відмовляти під час шопінгу, відпочинок за кордоном, елітні салони краси, тепер от робота у гламурному журналі... Все це діставалося їй завиграшки, у той час, як багато інших дівчат старалися з усіх сил, аби мати хоч частину з цього всього.

І вона ще скаржиться на щось? Та справді, це виглядає як слова Марії Антуанетти, звернені до бідняків: "У вас немає хліба? То їжте булочки!"

У неї було все, крім, хіба що, коханого чоловіка. Милий її серцю Джеймс залишився в Лондоні і щовечора слав їй довгі патетичні меседжі, на які вона не відповідала. 

Їй було образливо, що він виявився одруженим, та ще й з якоюсь бандиткою. А їй казав, що вільний, як вітер… Отакі вони, чоловіки, дуже дивні створіння.

Тато її теж дивний, — думала вона,  намазуючи тост джемом. Надіслав учора контракт щодо її працевлаштування та об'ємний документ зі списком службових обов'язків, які вона переглянула по діагоналі.

Їй доведеться обійняти посаду асистента головного редактора — як вона зрозуміла, це щось на зразок секретаря, тільки "по-модньому". Вона повинна забезпечувати свого шефа усім необхідним, створювати йому комфортне середовище для роботи… Що він, інвалід якийсь — сам не може собі ту зону комфорту створити?

Вести ділову документацію, робити дзвінки, підтримувати теплу атмосферу в колективі…

"Я їм що — нянька чи масовик-затійник? — обурювалася під час читання. — Краще б мені доручили писати якісь статті, ну, там інтерв'ю у зірок брати…"

Вона трохи замріялася, уявивши як мило бесідує з Бредом Піттом чи Джорджем Клуні. Але, поглянувши на годинник на стіні, підскочила, мов ошпарена.

Вона запізнювалася, а досі не встигла одягнутися й нафарбуватися!

Втім, таточко написав, що в офісі слід дотримуватися дрес-коду — одягати строгий діловий костюм чи закриту сукню середньої довжини, волосся має бути акуратно зачесаним, мінімум косметики та прикрас.

Це було зовсім не в її стилі, та обирати не доводилося.

Дівчина швидко одягнула темно-зелений костюм із тонкої шерсті, чорні колготки, зручні черевики без каблука, волосся заколола в пучок на потилиці, фарбуватися в стилі "нюд" вже не було часу, тож просто легенько припудрила обличчя, мазнула тушшю по віях, а ніжно-рожевим блиском торкнула губи, схопила чорну сумочку на довгому ремінці, куди ще звечора закинула все необхідне, накинула довге чорне пальто…

Ще раз, на виході з квартири, поглянула на себе в дзеркало і ледь упізнала.

 Невже це вона? Така нецікава і занудна, як шкільна училка. Таточко був би задоволений, ну й нехай!

Підхопила папку з підписаною угодою та вийшла з квартири, гарячково обмірковуючи, чи нічого не забула.

Отже, перший робочий день на новому місці. Що її чекає?

Коли сідала до своєї маленької гарненької машинки, то навіть трохи стало страшно, подумалось — а раптом колеги будуть сміятися з її потуг стати журналістом?